Наразі невідомі загалу особи вживають усіх заходів, щоби будь-що «викурити» із середмістя обласного центру профспілки – користувачів Будинку спілок, відомого полтавцям з 1950 року.
Приміщення з руїн було відновлене невдовзі після війни тоді ще багатим і впливовим «привідним паском від партії до мас» (хоча, до слова, той «пасок» таки ж і суттєво допомагав людині праці!) на фундаменті історичної архітектурної пам’ятки – помешкання губернатора. Відновлене за власні, профспілкові кошти, іншими словами – за членські внески спілчан. Тоді ж Полтавський міськвиконком передав споруду у користування профспілок. Певно ж, полтавці ще пам’ятають і безплатні кіносеанси, і розкішні традиційні новорічні профспілкові ялинки для дітей в ошатній актовій залі Будинку спілок.
І ось через 65 років, у 2015, після революції гідності вже абсолютно народна влада в особі абсолютно «люстрованої прокуратури» та «декорумпованого» Держмайна вирішила навести лад у майнових стосунках в центрі Полтави – позбавити профспілки прав власності не лише приміщенням Будинку спілок (вул. Соборності, 37), а й будинком по вулиці Ляхова, 1. Утримуємося від кпинів щодо визначення захмарної ціни Будинку спілок у астрономічні 43 мільйони гривень (побоялися б Бога, оцінщики!) – складається враження, що організаторам майнової оборудки нічого не відомо про такі явища як амортизація та затрати на утримання,що на сьогодні остаточна балансова вартість будинку 116,2 тис.грн. На нашу думку при таких обставинах суд повинен був прийняти рішення про заборону користування приміщенням, яке було надане профспілкам ще у 50 роки минулого століття. До слова, лише в минулому році, коли влітку буревієм знесло дах на Будинку спілок, сьогодні бідна, мов церковна миша, облпрофрада самотужки його відновила за 100 тисяч гривень, не дочекавшись хоч би якоїсь компенсації від язикатих доброхотів чи держави. А будинок же належить до державного реєстру пам’яток архітектури. І коли вже почали так прискіпливо рахувати чужі гроші, прикиньте, добродії, вартість щорічного тинькування та фарбування отієї парканної стіни навкруж Будинку спілок, що на очах розсипається.
Атож, за всіма ознаками маємо безвідмовно діючу схему приведення ласого шматка дорогоцінної землі в історичному середмісті до стану загубленого кимось гаманця – о, власника немає, і гаманець, ти диви, порожній, бери – не хочу. Тим більше, що через дорогу взірцем ефективного міського менеджменту бовваніє апокаліптичною примарою Кадетський корпус.
Але якщо щодо Будинку спілок, направду, є юридичні колізії, з якими українські профспілки воюють і ніколи не погодяться, оскільки з ВЦРПС розсталися вчасно і безповоротно, і статусу незалежного національного українського громадського об’єднання набули 6 жовтня 1990 року ще задовго до біловезьких домовленостей 8 грудня 1991 року, то процедура прихватизації приміщення профспілкових курсів по вулиці Ляхова, 1 виглядає відвертим, нічим не прикритим рейдерством. Бо ця, муляюча чиєсь завидюще око, п’ятиповерхівка була зведена у 1974 році винятково за профспілкові внески тоді майже мільйонного загалу спілчан Полтавщини – саме стільки членів налічували професійні спілки нашої області перед руйнівними часами перебудови, коли захмелілі від безкарності крадії «заводів і пароходів» знищили саме підґрунтя цивілізованих соціальних стосунків капіталу з найманою працею.
На жаль, ангажовані, все ще «найсправедливіші в світі», наші суди впритул не бачать документів, які потверджують очевидні права власника будинку по вулиці Ляхова, 1: є рішення президії облпрофради про зведення профспілкових курсів для навчання активу та розміщення керівних галузевих органів профспілок з відповідним кошторисом, є дозвіл міськвиконкому на забудову, є, нарешті, сертифікат власності, офіційно виданий управлінням житлово-комунального господарства виконкому міськради вже в 2009 році. Як на здоровий глузд – до чого хоч отут СРСР? (Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» …Стаття 34. Власність профспілок, їх об'єднань. Профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності. Право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі: придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством…).
Дехто із заздрісників шпиняє, мовляв, жирує облпрофрада на поборах з орендарів. Жирувала б, якби не захмарні рахунки за електроенергію, воду, тепло, податок за землю. Законом про профспілки для них передбачена можливість господарської діяльності – от ми, користувачі площ архітектурної пам’ятки спільно з орендарями й зводили кінці з кінцями, похапцем латаючи пробоїни з обох бортів. Посмійтеся, але жменька спеціалістів облпрофради сьогодні змушена вдовольнятися чи не мінімальною заробітною платою – ні з чого її підвищувати.
Ще заувага. На дрібні образи місцевих злостивців і юридично вивірені випади сучасного провладного чиновництва проти чималої громадської організації уваги не звертаємо, за роки незалежності (і незалежності переважно – від закону!) звикли. Але коли до рейдерів підпрягається четверта влада, пробирає острах за майбутнє. Шановні медійники, не грішіть, не треба профспілки іменувати «колишніми». Бо ми ще живі, ще є. І, навіть грубо позбавлені владою багатьох прав, робимо все від нас залежне, щоб захистити інтереси людей праці.
Знаєте, на віку, як на довгій ниві...
Полтавська обласна рада профспілок
