Понад рік минув з моменту скасування регулювання цін на продовольчі товари та послуги (постанова уряду від 7 червня 2017 року № 394 «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»*).
Нагадаю, в тому числі скасували обмеження щодо торговельних надбавок не вище 15% до оптової ціни виробника на 15 груп товарів (борошно, хліб, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичина, свинина і м'ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко та ін.). А також скасували граничні рівні рентабельності на виробництво борошна та хліба соціальних сортів, дитячого харчування.
За даними Державної служби статистики України, за рік подорожчали 80% продуктів із соціального асортименту минулого року. Зокрема, морква – на 137%, яйця — на 100%, буряк — на 70%, макарони — на 59%, сало – на 40%, чорний хліб — на 37%, молоко — на 30%, ковбаса та білий хліб — на 28%, вершкове масло та рис — на 27%, яловичина — на 17%, свинина та сметана — на 16%, тушка куряча — на 6%, олія соняшникова, борошно та картопля — на 5%. Щодо заробітної плати, то за той таки рік вона зросла лише на 25%, а мінімальна — взагалі на 16%.
Отже, передчасне та невиважене рішення влади призвело до ще більшого зубожіння незахищених верств населення. Сьогодні у структурі витрат українських сімей витрати на продукти харчування становлять понад половину сукупного доходу сім'ї. Люди вимушені обирати — поїсти, або сплатити комунальні послуги чи купити одяг! Схаменувшись, уряд почав шукати шляхи для зниження вартості продуктів... І це «команда професіоналів»?!
Зрозуміло, що відбувається це й ще тому, що нинішня команда Президента не є незалежною від зовнішнього управління. А для того, щоб отримати черговий транш, можна закрити очі навіть на голодних людей.
На мою думку, є декілька шляхів, які б могли виправити ситуацію. По—перше, повернутись знову до регулювання цін на соціально важливі продовольчі товари та послуги. Але цей шлях недемократичний та забирає можливість у бізнесу на встановлення ціни на свої товари. Та й ефект від цих дій буде нетривалим.
Також можна відновити роботу Державного резерву (включивши до його складу Аграрний фонд та Державну зернову корпорацію). І після його наповнення виходити на ринки з інтервенціями для зниження ціни економічними важелями. Цей шлях є кращим, аніж перший, хоча за свою багаторічну історію Державний резерв уже витратив свій рейтинг довіри, оскільки завжди був пронизаний корупцією.
Третій, і, вважаю, найкращий шлях — це розробити та ухвалити державну політику в агропромисловій сфері, яка б містила окремі програми підтримки виробництва соціально важливих продуктів харчування.
Дуже перспективне рішення, але коаліція на чолі з Президентом не підуть на такі радикальні кроки. Крім того, впровадження державної аграрної політики та підтримка аграрного виробника є досить тривалим процесом. Влада вже провалила програму підтримки фермерів, на яку на папері виділила один мільярд гривень. І сьогодні в агропромисловий галузі кошти отримують винятково наближені олігархи.
Завдання керівництва країни, особливо в умовах кризи та військових дій, — це захист населення та створення умов для гідного життя. А подорожчання соціальних продуктів харчування, особливо під час зростаючої інфляції, потрібно розглядати як соціальну катастрофу і терміново вживати відповідні кроки для виправлення ситуації.
Вадим Івченко,
народний депутат України
