116 років тому, в червні 1903 році в царській Росії було прийнято закон про фабричних старост
ВЧИЛИСЯ БОРОТИСЯ
Події минулих часів дають нам, нині сущим, дуже багато корисних підказок і уроків. Так сталося і з прийняттям закону про старост, яким царська влада намагалася ввести в правові рамки представництво трудящих на підприємствах. Однак це сталося аж ніяк не з милості чиновників, а, скоріше, було вимушеною їх реакцією на ті бурхливі події, що відбувалися в країні.
Існуюче тоді в Росії законодавство суттєво відставало від соціально-економічних змін в суспільстві, бурхливого розвитку промисловості. Правда, це зростання на початку минулого століття - і вперше! - зіштовхнулось з властивим капіталізму черговим циклом кризи. Згортання виробництва призвело до масових звільнень, і, як наслідок, зростання протестних настроїв. У 1900-1904 рр. в Росії відбулося понад тисячу страйків, в яких взяли участь близько півмільйона працівників.
Так, у Катеринославській губернії, яка ставала одним з промислових локомотивів імперії, зокрема, 1900 р. страйкували робітники Дніпровського заводу в Кам'янському, трубного заводу, кондитерської фабрики Біленького. Вони вимагали підвищення зарплати і поліпшення умов праці. Того ж 1902 р. домагалися 200 робітників сталеливарного заводу Езау, 230 чоловічих і жіночих кравців. І чимало їхніх вимог було виконано, що надало робітничому руху новий потужний імпульс.
Зростання кількості колективних акцій протесту змусило царизм приймати закони, спрямовані на впорядкування відносин власників і найманих працівників.
Ще 1882 р. для нагляду за дотриманням трудового законодавства була створена фабрична інспекція (Катеринославська губернія входила в її Харківський округ), функції якої згодом неодноразово розширювалися. Через чотири роки з'явився новий закон про нагляд за фабричної промисловістю, що встановлював правила найму та звільнення робітників, умови оплати праці та накладення штрафів, а також - відповідальність за участь в страйках. Незабаром був обмежений і робочий день - до 11,5 годин, а в передсвяткові та суботні дні - до 10 годин.
Однак багато власників ігнорували ці норми, що і призводило до виникнення конфліктів, різкої політизації та радикалізації робітничого руху. У багатьох трудових колективах стали з'являтися осередки робітничого самоврядування.
ЩЕ ОДИН «ДЗВІНОЧОК»
Особливо бурхливі події на Півдні Росії, і на Катеринославщині зокрема, мали місце 1902 р. Напередодні 19 лютого в Катеринославі, як писала газета «Іскра» (1 червня
Далі - більше. Як вказувалося в одній з листівок, в січні 1903 р. «на Брянському заводі, незважаючи на отримання мільйонного замовлення від уряду, прийому на роботу немає. На естампажному заводі в Нижньодніпровську закрито ціле ресорне відділення, причому 50 осіб викинуто на вулицю. Зменшуючи число працівників, власники намагаються вичавлювати останні соки з решти, знижуючи розцінки, і тим змушуючи робітників працювати безперервно 15-19 і більше годин. Ставлення до людей обурливо грубе ... ». (Дещо з цього негативу, на жаль, маємо і нині!)
Особливо обурювалися працівники з приводу штрафів, які накладалися за найменший недогляд, що оберталося зменшенням і без того мізерних зарплат (найбільш жорстким адміністраторам, найчастіше майстрам, робітники тоді, на знак протесту, часто силоміць натягували на голову брудного лантуха, саджали на тачку і під загальне улюлюкання вивозили за прохідну).
Причому, як писав у книзі «Фабричное законодательство и фабричная инспекция» В.Литвин-Фалінскій (1904 р.), надання завідувачам промзакладу права безапеляційно накладати на робочих штрафи «є найважливішою перевагою, дарованою законом 1886 р. і допущено з метою надати цим розпорядженням належну авторитетність». При цьому, правда, робочі могли опротестовувати у фабричній інспекції накладення штрафів, але найчастіше ця процедура перетворювалася в затяжну бюрократичну карусель.
ПЕРЕДІСТОРІЯ НОВОГО ЗАКОНУ
Згаданий вище В.Литвин-Фалінскій вказував і на передумови появи закону про старост, який, на його думку, серед інших актів робітничого законодавства займав особливе місце.
«Необхідність цього кроку, - писав він, - випливала з самої суті справи. До видання закону 1886 року про взаємні відносини фабрикантів і робітників становище наших робітників уявлялося цілком безправним. Закон 1886 р. вніс цілий ряд обмежень в дії власників і разом з цим змінив, в сенсі посилення, відповідальність робітників за участь в страйках ... Тим часом у фабричному житті є маса явищ і фактів, які не підлягають зовнішньому урядовому впливу. Не кажучи вже про висоту заробітної плати, яка не піддається законодавчому врегулюванню, маса інших, вельми істотних питань вимагає для свого вирішення участі, в тій чи іншій формі самих робітників.
Відносини фабрикантів і робітників безперервно змінюються і правильне вирішення ... питань є суттєвою потребою промислової життя ...
Переймаючись усуненням непорозумінь з робітниками, деякі фабриканти, ще до видання закону про фабричних старост, встановили особливий спосіб зносин з робітниками при посередництві постійних представників останніх».
Але це не було узаконено, а крім того ж представників робочих слід обирати на загальних зборах, де неодмінно пішла б і обструкція адміністрації, що, абсолютно зрозуміло, власникам сподобатися ну ніяк не могло. От і доводилося заводчикам часто пояснюватися не з представниками робітників, а з їх обуреної натовпом, коли і поліція з козаками не завжди допомагали ...
Словом, щось треба було робити.
І ось 10 червня 1903 р. закон «Про заснування старост в промислових підприємствах» був виданий. Він передбачав утворення на фабриках і заводах представництв працівників (фабричних старост), покликаних виступати посередниками між робітниками і адміністрацією та представляти робітників у відносинах з владою.
«Влітку 1903 р. - пише журналіст і історик катеринославських профспілок Г.Новополін, - вийшов закон, що дозволяє робітникам великих підприємств обирати з-поміж себе старост ... Металісти поставилися негативно, виходячи з того, що старости можуть перетворитися в агентів заводської адміністрації. Ця думка була донесена (тут вже постаралися більшовики. - прим. авт.) до працівників, які вирішили закон не використовувати ... ».
Не дуже потрібен він був і заводчикам.
В ШТИКИ…
До спогадів Г.Новополіна ми ще повернемося, а зараз спробуємо детально розібратися, чому ж не запрацював новий закон.
А про те, що його застосування гальмувалось навмисно, як зазначається в статті «Закон« Про старост » і практика його застосування на промислових
підприємствах » (« Наукові проблеми гуманітарних досліджень », вип. 1, 2010 р.), прямо говорили дані, котрі надійшли до кінця 1903 року у відділ праці Міністерства фінансів Росії (в т. ч. і від фабричних інспекторів Катеринославщини).
«До теперішнього часу, - повідомляли інспектора, - закон про старост не знайшов застосування. «Заводоуправління висловлюють побоювання, - пояснював такий стан речей фабричний інспектор Орловської губернії, - що введення старост може послужити приводом до висунення робітниками необґрунтованих вимог, і таким чином викличе погіршення відносин між фабрикантами і робітниками, і вважають за краще почекати з'ясування результатів застосування закону 10 червня в інших губерніях ». Були й інші аргументи заводчиків: низька культура робочих, їх і без того «збуджений» стан і навіть ... відсутність місць для «зборищ великої кількості робітників».
В результаті констатувалося, що закон цей так і не запрацював. До початку 1905 р. старости були введені лише на 30-40 промислових підприємствах країни. У Санкт-Петербурзі на 4-5, але тут активність виявляли старости на кабельному заводі АТ «Фельтен і Гійом», які виставляли багато вимог.
Фактично, приведення в життя закону було поставлене у повну залежність від доброї волі підприємців. А ось її-то часто і не було: навіщо господарям зайвий головний біль, коли за воротами стоїть черга бажаючих працевлаштуватись.
Дивно, але зустріли закон в багнети і соціал-демократи: напевно, побачили тут передумови для розвитку тред-юніонізму і соціального діалогу між роботодавцями і найманими працівниками, що ставило хрест на задуманій ними політизації мас «зверху». Але при цьому, правда, справедливо вказувалося на властиві цьому закону обмеження. «Ми ніколи не будемо втомлюватися вказувати робітничому люду, - йшлося в одній з листівок катеринославській організації РСДРП за листопад 1903 р. «Про фабричних старост », - на всю брехню, яка криється в цьому російській фабричному законодавстві ... Робочі ... отримують відтепер законне право
обирати своїх старост, які від імені робітників, що їх обрали, можуть заявляти управлінню і фабричному інспектору про потреби і клопотання робочих... Звідки береться ця царська милість... Не дивуйтеся ... вдумайтеся в кожне слово нового закону і ви зайвий раз переконаєтеся, що російський уряд залишається для нас і тепер після цього закону тим же суворим деспотом ... тим же ворогом робітничого класу. Перш за все ваші господарі, а не ви самі, і тільки з дозволу фабричної інспекції, розподілять на свій розсуд робітників на дрібні розряди, вирішать, скільки треба вибрати з кожного розряду кандидатів в старости, кого, як і на скільки можна вибирати на цю посаду ... закон позбавляє вас права вибирати в старости робітників молодше 25 років ... які не прослужили на фабриці або заводі більш-менш тривалий термін ».
В результаті соціалісти заявляли, що «нам не потрібні такі закони, ці недоїдки, кинуті з панського столу в саму гущу робітничої маси» і закликали до боротьби і повалення ненависного царату.
Однак історики звернули увагу на протиріччя в позиції останніх, оскільки в ході протестів на початку сторіччя робочі серед своїх головних вимог висували саме отримання права на представництво для переговорів з заводчиками. Звідси висновок: політики (соціал-демократи, більшовики) в першу чергу переслідували свої певні інтереси.
ЗАКОН-ТАКИ СТАВ У НАГОДІ
Втім, на думку істориків, в умовах розпочатої в країні революції 1905 р. робітники явочним порядком, відкидаючи обмежувальні рамки закону про старост, створювали органи колективного представництва: ради старост, делегатські збори і комісії, заводські комітети, тобто структури, що фактично були предтечею профспілок.
«Коли в 1905 р. почалася буря, - писав Г.Новополін, - адміністрація (Брянки - прим. авт.) почала переконувати робітників вдатися до допомоги старост. На ділі все виявилося не так, як передбачалося царським законом. На Брянці виборні цехові делегати одразу ж сформувалися в загальнозаводські делегатські збори. А ті, в свою чергу, обирали спеціальну групу, яка була посередником між заводоуправлінням і робітничою масою. Що не влаштовувало адміністрацію, і вона почала проявляти непоступливість. На грунті повсякденних зіткнень із заводською адміністрацією цехові делегати Брянського заводу подали того ж 1905 р. заяву про відмову від своїх обов'язків, написавши, що закон 10 червня 1903 р., який формально регулював їх діяльність, на практиці суперечить потребам життя. Проте ця форма все ж прищепилась, що не могли не помітити більшовики ».
А вже незабаром на Брянці та інших великих заводах делегатські збори почали створювати свою профспілку металістів, зареєстровану у червні 1906 року після виходу в світ «Тимчасових правил про професійні товариства ...» (4 березня 1906 р.).
В. Коврига,
м. Дніпро
