Інституції ЄС намагаються накреслити бачення для 27 країн-членів, тож як вони зможуть вмістити аж 36?
На початку цього місяця Європейський Союз відсвяткував 20-ту річницю свого найбільшого в історії розширення, в результаті якого до блоку приєдналися десять нових членів. Ця подія залишається потужним нагадуванням про потенціал ЄС у просуванні миру і єдності на всьому континенті. Але в часи глибоких внутрішніх розбіжностей і все більш нестабільного зовнішнього середовища запаморочливий ідеалізм 2004 року здається далекою мрією, а перспективи подальшого розширення - невизначеними.
Обіцянка вступу до ЄС вже давно вважається потужним механізмом зміцнення стабільності, демократії та процвітання на всьому континенті. Приєднання Португалії та Іспанії у 1980-х роках - після демократичних перетворень в обох країнах - стало прикладом цієї динаміки.
Але до 2004 року, коли до ЄС приєдналися вісім посткомуністичних країн (а також Мальта і Кіпр), не кажучи вже про вступ Болгарії та Румунії у 2007 році, логіка розширення змінилася. Розширення єдиного ринку та зміцнення основ демократії в Європі все ще залишалися найважливішими цілями.
Але, приймаючи країни Центральної та Східної Європи до європейської "сім'ї", ЄС також демонстрував, що він подолав своє минуле, пов'язане з війнами та розділенням. Нові члени, зі свого боку, вітали шанс вирватися з багатовікової невизначеності між Росією і Заходом, навіть незважаючи на те, що Росія більше не становила великої загрози для своїх сусідів, принаймні в очах Союзу.
Відступ від демократії
Сьогодні, коли на порозі Європи вирує війна, немає жодних сумнівів у тому, що Росія є небезпечною. Лише через чотири дні після повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Україна подала заявку на членство в ЄС. Керуючись скоріше почуттям моральної відповідальності, ніж справжнім ентузіазмом щодо подальшого розширення, блок швидко надав їй статус кандидата. Зараз є дев'ять визнаних кандидатів на членство, переважно у Східній Європі.
Але, хоча "великий вибух" 2004 року був успішним, він не може слугувати моделлю для майбутнього розширення. Кожен вступ приносить свої власні виклики, які вимагають нюансованих рішень. Однією з ключових проблем сьогодення, яка підірвала стару концепцію розширення, є відхід від демократії в деяких країнах-членах.
Зокрема, Угорщина неодноразово конфліктувала з ЄС через антидемократичну політику, яку проводить її прем'єр-міністр Віктор Орбан, відколи він повернувся до влади у 2010 році. У Польщі правий уряд, що наслідував Орбана, минулого року був замінений трипартійною коаліцією, яка взяла на себе зобов'язання зміцнювати демократію, але напруженість у відносинах зберігається. На прем'єр-міністра Словаччини, популістсько-націоналістичного прем'єра Роберта Фіцо, нещодавно було скоєно замах.
Ця тенденція підірвала процес прийняття рішень на рівні ЄС, коли національні інтереси часто беруть гору над волею більшості. Наприклад, Орбан неодноразово блокував підтримку України з боку ЄС і розвивав тісніші торговельні та інвестиційні зв'язки з Китаєм у той час, коли інші члени ЄС прагнуть зменшити свою залежність від китайського ринку. Будапешт був однією з трьох зупинок китайського президента Сі Цзіньпіна під час його нещодавньої поїздки до Європи, коли він і Орбан оголосили, що їхні країни сформують "всепогодне партнерство".
У більш широкому сенсі, бачення майбутнього ЄС - від амбітного Європейського зеленого курсу до підходу до міграції - стикається зі значним опором, що гасить ентузіазм щодо подальшої інтеграції та розширення. Якщо інституції ЄС намагаються виробити спільне бачення для 27 країн-членів, то як вони зможуть прийняти аж 36? Зрештою, новий ЄС був би не лише більшим, але й більш різноманітним.
Дебати про розширення ніколи не були вільні від питань географічного детермінізму. Але, визнаючи геополітичні та економічні переваги ширшого членства, ЄС намагався уникнути потенційних конфліктів не шляхом виключення країн за географічною ознакою, а скоріше шляхом оновлення своєї політики вступу, включивши до неї умови вступу. Якщо країна хоче приєднатися до ЄС, вона повинна відповідати певним стандартам у низці сфер, від прав меншин до незалежності судової системи. Це допомагає пояснити, чому процес вступу Туреччини до ЄС застряг на невизначений термін, незважаючи на те, що її кандидатура є геополітично безсумнівною.
Чи може Грузія, яка подала заявку на членство в ЄС у 2022 році, виявитися більш успішною у виконанні умов членства в ЄС? Наразі це видається малоймовірним, судячи з нещодавніх спроб уряду прийняти інспірований Росією закон про "іноземних агентів", який вимагає від груп громадянського суспільства та незалежних ЗМІ, що отримують понад 20% фінансування з-за кордону, зареєструватися як організації, що "представляють інтереси іноземної держави". Хоча президент Саломе Зурабішвілі наклала вето на цей закон і, що більш важливо, він викликав масові протести населення, яке в переважній більшості підтримує вступ до ЄС, уряд, схоже, незворушний і проштовхує його через парламент.
Сербія навряд чи перебуває в кращому становищі. Хоча країна є кандидатом на вступ до ЄС з 2012 року, лише 33 відсотки сербів хочуть приєднатися, згідно з опитуванням 2023 року. Сі також зупинявся в Белграді під час свого нещодавнього європейського турне, підписавши угоду про побудову "спільного майбутнього" з Сербією.
Що стосується України, то її триваюча війна з Росією - не єдина перешкода на шляху до членства в ЄС. Для того, щоб відповідати критеріям вступу, потрібні далекосяжні економічні та управлінські реформи. Крім того, величезний сільськогосподарський сектор країни викликає занепокоєння щодо конкуренції серед фермерів ЄС.
Креативні рішення
Для того, щоб новий, більший за розмірами ЄС функціонував, потрібні будуть креативні рішення. Багато хто виступає за "різношвидкісну Європу", в якій країни-члени рухаються до інтеграції у власному темпі, а кілька країн-авангардистів ведуть за собою. Але за відсутності спільного бачення майбутнього - маючи на увазі різні цілі, а не лише різні можливості для інтеграції - насправді потрібна "Європа змінної геометрії", яка пропонує більш прагматичний підхід до інтеграції перед обличчям непримиренних розбіжностей.
Сьогодні ЄС ризикує стати шахівницею, на якій розгортається боротьба між Сполученими Штатами і Китаєм, а не самостійним гравцем. Від того, як він проведе дебати щодо розширення, включаючи його успіх в оновленні та оптимізації процесу прийняття рішень, залежатиме, чи реалізується цей ризик.
Перепечатка заборонена - авторське право Project Syndicate 2024, "Чи є Європа занадто великою для подальшого розширення?
Автор:
Ана Паласіо, колишній міністр закордонних справ Іспанії та колишній старший віце-президент і головний юрисконсульт Групи Світового банку, є запрошеним лектором Джорджтаунського університету.
Джерело:
https://www.socialeurope.eu/is-europe-too-big-for-further-enlargement
Переклад -
Департамент міжнародних зв’язків апарату ФПУ
