29 вересня 2026 року в Черкаській обласній державній адміністрації відбулося засідання круглого столу на тему «Ветеран у трудовому колективі. Повернення, працевлаштування, співпраця та партнерство».
Від Федерації профспілок України у круглому столі брав участь Руслан Агасанов, завідувач відділу роботи з членами профспілок — захисниками, учасниками бойових дій та ветеранами російської окупаційно-терористичної війни проти України, департаменету профспілкового розвитку ФПУ.
У своєму виступі він наголосив, що повернення ветерана до праці не зводиться до звичайного виходу на роботу після відпустки. Людина переходить між двома світами, які живуть за різними правилами. Руслан Агасанов виокремив сім основних груп бар’єрів.
1. Фізичні. Багато ветеранів повертаються з пораненнями, травмами, хронічним болем. Наприклад, електромонтер, який до війни обслуговував лінії електропередачі, після поранення може не пройти медогляд на колишню посаду. Роботодавець зобов’язаний підібрати йому іншу відповідну роботу або організувати перенавчання. Якщо ж такої можливості немає, людина лишається без роботи. Близько третини ветеранів називають стан здоров’я головною перешкодою для працевлаштування.
2. Психологічні. Посттравматичний стан, тривожність, труднощі з контролем емоцій і порушення сну на роботі проявляються як реакція на гучні звуки, натовп, різкі рухи. Людина може уникати певних маршрутів або погано почуватися у відкритих просторах. Багато хто не наважується попросити про розумне пристосування робочого місця, бо боїться осуду. Стигма навколо ментального здоров’я досі залишається сильнішою за саму травму.
3. Культурний розрив. В армії рішення ухвалюють швидко, ієрархія чітка, а зворотний зв’язок прямий. У цивільному середовищі ролі часто розмиті, а рішення ухвалюють повільно. Ветерани, серед яких є люди з серйозним командирським досвідом, описують це як «повернення на дно». Відчуття, що ти вже не такий важливий, б’є по мотивації сильніше, ніж низька зарплата.
4. Втрата професійної ідентичності. На фронті завдання були чіткими, а відповідальність стосувалася людських життів. У цивільній роботі завдання можуть здаватися дрібними, а їхній сенс незрозумілим. Понад половина ветеранів зізнаються, що не розуміють, ким бути на ринку праці. Це не небажання працювати, а розгубленість після того, як колишня роль зникла.
5. «Переклад» навичок. Військовий досвід має реальну цінність для цивільної роботи: командна робота, стійкість під тиском, відповідальність, швидка адаптація. Проте роботодавці часто цього не помічають. Військову службу в резюме сприймають як «прогалину», а не як компетенцію. Відверта розмова про службу на співбесіді нерідко закінчується фразою «ми вам передзвонимо».
6. Упередження та дискримінація. Частина роботодавців побоюється, що ветеран виявиться агресивним, нестабільним або швидко звільниться. Через це ветеранам відмовляють або пропонують лише роботу охоронця чи водія таксі, навіть коли в них є відповідна кваліфікація. Квоти й пільги допомагають, але не змінюють головного — ставлення.
7. Структурні проблеми. Програми перенавчання часто не відповідають потребам ринку праці. Ліцензії та сертифікати, отримані під час служби, не визнаються. Допомогу надають різні відомства за різними правилами, тож людина не знає, куди звертатися.
Серед підходів, які довели свою ефективність, Руслан Агасанов назвав такі: індивідуальна робота з кожним ветераном, наставництво з боку колег, гнучкий графік, доступ до психологічної допомоги без стигматизації. Окремо він наголосив на визнанні військового досвіду трудовим. Це має бути визнанням реального внеску людини, а не проявом милості.
«Проблема не в тому, що ветерани не хочуть працювати. Проблема в тому, що система часто не готова їх зустріти», — підсумував представник ФПУ.
ПРЕСЦЕНТР ФПУ