Чи можна виплатити компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за сім років (150 календарних днів)?
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 про оплачувані відпустки (переглянутої в 1970 році), ратифікованої Україною відповідно до Закону України від 29 травня 2001 року № 2481-ІІІ, передбачено, що угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим чином, відповідно до національних умов, визнаються недійсними або забороняються.
Так, статтею 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504) визначено, що грошова компенсація працівникам за всі невикористані ними дні щорічної відпустки виплачується лише у разі їхнього звільнення. Крім того, частиною п’ятою статті 11 Закону № 504 заборонено не надавати щорічні відпустки повної тривалості протягом двох років поспіль.
Відповідно до абзаці п’ятого частини 1 статті 12 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136).
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.
Норми частини сьомої статті 79, частини п’ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п’ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону № 504 у період дії воєнного стану не застосовуються Відповідно до частини третьої статті 2 Закону № 504 право на відпустки забезпечується:
• гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;
• забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 Закону № 504.
Отже, виплата працівникові грошової компенсації за невикористані ним щорічні відпустки протягом семи років є грубим порушенням законодавства про працю.
Водночас відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 504 за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією.
До того ж тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не може бути меншою ніж 24 календарних дні.
Основною умовою для отримання грошової компенсації за частину відпустки, яка встановлена працівникові, є фактичне використання ним в обов’язковому порядку 24 календарних днів такої відпустки у відповідному робочому році.
Наприклад, якщо загальна тривалість щорічної відпустки працівника становить 31 календарний день (24 календарних днів — щорічна основна відпустка і 7 календарних днів — щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день), то, за умови фактичного використання 24 календарних днів за відповідний робочий рік, за 7 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (31 – 24 = 7) за його бажанням може бути виплачена грошова компенсація.
Вікторія Ліпчанська,
керівник Центру правової допомоги ФПУ