Другий день конференції був присвячений переходу від аналізу сучасних викликів до конкретних дій.
Якщо перший день значною мірою був зосереджений на розумінні причин послаблення демократичних інституцій, профспілкового руху та громадських послуг, то другого дня учасники обговорювали, що саме профспілки можуть зробити для зміцнення своєї організаційної сили, захисту працівників і відновлення довіри суспільства.
Наскрізною темою залишався взаємозв'язок між станом демократії, якістю громадських послуг і становищем працівників державного та громадського секторів.
Якісні публічні послуги — одна з головних сил профспілок
Ранкова дискусія була присвячена громадським послугам як одному з ключових суспільних ресурсів профспілкового руху. Учасники наголошували, що атаки на громадські послуги одночасно є атакою на права працівників і на права громадян, які користуються цими послугами.
Послаблення систем охорони здоров'я, освіти, соціального захисту, місцевого управління та інших публічних сервісів безпосередньо впливає і на працівників, і на суспільство в цілому.
Саме тому захист якісних громадських послуг може бути не лише галузевим питанням профспілок, а й основою для формування широкої суспільної підтримки профспілкових кампаній.
Важливим було питання про те, які вимоги здатні одночасно зміцнювати профспілкову силу, бути реалістичними та отримувати підтримку широких верств населення.
Це означає необхідність виходу за межі вузького розуміння профспілкової боротьби. Йдеться не тільки про заробітну плату чи умови праці, а про те, яке суспільство отримують працівники та громадяни в результаті профспілкової діяльності.
Відновлення сили починається всередині профспілкової організації Наступна сесія була присвячена внутрішній спроможності профспілок.
Досвід профспілкових лідерів із США, Ірландії та африканських країн продемонстрував, що ефективна зовнішня діяльність неможлива без сильної внутрішньої організації.
Йдеться про здатність профспілки: залучати та організовувати працівників; формувати активне членство; розвивати лідерів на робочих місцях; підтримувати постійний зв'язок із членами; проводити кампанії, а не лише реагувати на рішення роботодавців чи урядів; мобілізувати членів для колективних дій; створювати стійку організаційну структуру.
Таким чином, профспілкова сила не може бути створена лише за рахунок сильних публічних заяв або переговорних позицій керівництва. Вона формується насамперед через здатність працівників діяти колективно.
Саме тому внутрішня організаційна реформа розглядалася не як адміністративне питання, а як безпосередній елемент побудови сили працівників.
Готовність до страйку — це питання організаційної спроможності Окрему увагу було приділено страйковим діям.
Представники профспілок Канади, Кенії та Німеччини поділилися досвідом підготовки та проведення ефективних страйків.
У центрі дискусії були не лише самі страйки, а попередня організаційна робота, необхідна для того, щоб колективні дії могли бути результативними.
Готовність до страйку передбачає значно більше, ніж формальне право працівників припинити роботу. Вона потребує: організованого членства - підготовлених лідерів - чітких вимог - комунікації - мобілізації - підтримки членів - здатності витримувати тривалий конфлікт.
Тому страйкова спроможність була представлена як один із показників реальної сили профспілок.
Профспілки та суспільні рухи Після перерви учасники перейшли до питання взаємодії профспілок із ширшими суспільними та протестними рухами.
Для профспілок це особливо важливо в умовах, коли традиційних форм представництва працівників недостатньо для вирішення масштабних суспільних проблем.
Досвід Бангладешу та Південної Кореї продемонстрував різні форми взаємодії профспілок із суспільними рухами.
Водночас дискусія поставила важливе практичне питання: як профспілки можуть залишатися самостійною силою, одночасно співпрацюючи з іншими групами та громадськими ініціативами?
Йдеться про пошук спільних інтересів — захисту трудових прав, соціальної справедливості, демократичних свобод, доступних публічних послуг та гідних умов життя.
При цьому співпраця з суспільними рухами не повинна підміняти власну організаційну роботу профспілок. Навпаки, партнерства мають допомагати профспілкам розширювати суспільну підтримку власних кампаній і залучати нових людей до колективної дії.
Довіра громад як практичний ресурс профспілкового руху Особливо практичною стала сесія, присвячена конкретним кампаніям профспілок публічного сектору в Канаді, Іспанії та Мексиці.
Їх об'єднувала одна важлива ідея: профспілка може зміцнювати свої позиції, демонструючи громадянам, що боротьба працівників одночасно є боротьбою за якісні послуги для всього суспільства.
Це принципово змінює характер профспілкової комунікації.
Замість того щоб пояснювати громадськості лише те, чому працівникам потрібне підвищення заробітної плати або покращення умов праці, профспілки можуть показувати прямий зв'язок: кращі умови праці - утримання кваліфікованих працівників - стабільність системи - якісніші публічні послуги- більша довіра громадян.
Саме через такі кампанії профспілки можуть демонструвати свою суспільну роль не декларативно, а через конкретні результати.
Від аргументів — до реальних перемог Одним із важливих висновків другого дня стало усвідомлення того, що протидія ультраправим силам не може обмежуватися лише критикою їхніх ідей.
Серед причин, які створюють ґрунт для підтримки ультраправих рухів, учасники називали економічну нерівність, нестабільність, втрату відчуття гідності та відчуження частини працівників від традиційних політичних і суспільних інституцій.
У цьому контексті перед профспілками постає практичне завдання: запропонувати працівникам реальну альтернативу, яка відчувається у повсякденному житті.
Такою альтернативою можуть бути конкретні результати — підвищення заробітної плати, захист робочих місць, доступні громадські послуги, безпечні умови праці, соціальний захист, участь працівників у прийнятті рішень.
Отже, найпереконливішою демонстрацією сили профспілок стають не слова, а здатність організувати працівників і домогтися конкретних змін.
Від діагностики — до організованої дії Завершальна частина конференції була присвячена груповій роботі та формуванню заклику до подальших дій.
Під час роботи в групах мною було порушено питання широкомасштабної агресії росії проти України як одного з найбільш очевидних прикладів того, до яких наслідків для демократії, прав людини та міжнародного порядку може призводити утвердження авторитарної та націоналістично-імперської політики.
У цьому контексті було наголошено, що російська агресія проти України не виникла раптово у 2022 році.
Вона стала результатом тривалого процесу концентрації влади, демонтажу демократичних інститутів, придушення політичного плюралізму та формування в росії державної ідеології, що поєднує авторитаризм, агресивний націоналізм та імперське бачення.
Було підкреслено, що поступове згортання демократичних механізмів створили політичне середовище, в якому радикальний націоналізм, імперські уявлення та придушення опозиції стали складовими державної політики. Учасникам було запропоновано розглядати український досвід також у ширшому контексті боротьби за демократію та права працівників.
Для України ця боротьба має не лише теоретичний чи політичний характер — вона має безпосередню ціну людських життів, зруйнованих громад, робочих місць, підприємств, шкіл, лікарень та об'єктів критичної інфраструктури. У цьому контексті особливого значення набуває міжнародна профспілкова солідарність.
Профспілки можуть і повинні бути частиною міжнародної демократичної коаліції, яка захищає право людей на мир, свободу, гідну працю, соціальний захист та самостійний вибір свого майбутнього.
Український досвід водночас показує, що профспілкова солідарність не обмежується деклараціями. Вона проявляється у практичній підтримці працівників, захисті профспілкових організацій, допомозі постраждалим громадам, документуванні порушень трудових і профспілкових прав та підтримці України на міжнародному рівні.
Український досвід також демонструє, наскільки важливо реагувати на антидемократичні тенденції до того, як вони перетворюються на масштабну загрозу миру, правам людини та міжнародній безпеці.
Логіка другого дня фактично вибудувала послідовний ланцюг: якісні публічні послуги - суспільна підтримка - сильна внутрішня організація - мобілізація працівників - готовність до колективних дій - партнерство із суспільством - конкретні перемоги.
Це дозволяє розглядати профспілки не лише як інституції, що захищають своїх членів у трудових відносинах, а як важливу частину демократичної та соціальної інфраструктури суспільства. Для профспілок громадського сектору цей висновок має особливе значення.
Їхня діяльність безпосередньо пов'язана з питаннями, які щодня відчувають мільйони громадян: освітою, охороною здоров'я, соціальним захистом, державним управлінням, безпекою та іншими публічними послугами.
Тому боротьба за гідну працю працівників громадського сектору одночасно може бути боротьбою за спроможну державу, якісні послуги та довіру громадян до демократичних інституцій.
Другий день конференції фактично сформулював головний практичний виклик для профспілкового руху: не просто переконувати суспільство у важливості профспілок, а створювати організаційну силу, яка здатна домагатися конкретних результатів для працівників і громадян.
Саме в цьому полягає перехід— від діагностики до дій.
Керівник департаменту міжнародних зв’язків апарату ФПУ Василь Шилов