Потенційний конфлікт національних інтересів через українських біженців необхідно передбачити і попередити
Масове російське вторгнення в Україну змусило мільйони її громадян покинути свої домівки в пошуках порятунку, в тому числі за кордоном. За останніми оцінками, Європа прийняла найбільше біженців - 5,8 мільйона з 6,2 мільйона, зареєстрованих у всьому світі.
У цьому контексті роль Німеччини важко переоцінити. До цього часу країна надала притулок майже 1,1 мільйона українців. Серед країн Європейського Союзу лише Польща може похвалитися більшою кількістю - 1,6 мільйона.
Втечі українців до Німеччини від самого початку сприяв безвізовий в'їзд і тимчасове проживання без процедури надання притулку. Як наслідок, правові умови для інтеграції українських біженців є досить сприятливими, зокрема, вони не позбавлені можливості працевлаштування - 18% з них вже працевлаштовані.
Навіть перебуваючи спочатку поза ринком праці, вони отримують вищі соціальні виплати, ніж в Україні, і безпосередньо інтегровані в структури підтримки центрів зайнятості. Така офіційна гостинність, а також те, що багато українських біженців мають родичів та/або друзів у Німеччині, створили сприятливі умови для більш динамічної інтеграції, ніж у випадку з іншими вимушеними переселенцями в минулому. Але що станеться, коли війна закінчиться?
Брак кваліфікованих працівників
Ще до повномасштабного вторгнення Україна перебувала в стані глибокого демографічного спаду. З багатьох причин до 2022 року її населення скоротилося на 20 відсотків з 1991 року - з 52 до 42 мільйонів. Варварський напад північно-східного сусіда значно погіршив цю ситуацію. Тому для Києва пріоритетом після війни буде намагання повернути більшу частину біженців.
Водночас Німеччина відчуває значний дефіцит робочої сили: в останньому кварталі 2022 року майже два мільйони робочих місць були вакантними. Гостро бракує медичних працівників, теслярів, м'ясників та інших робітників - навіть у сфері інформаційних технологій нестача оцінюється в 100 000 осіб.
Влада країни визнала, що нестача кваліфікованих працівників може надовго загальмувати економічне зростання Німеччини. На Східнонімецькому економічному форумі в червні канцлер Олаф Шольц заявив, що країна не може заповнити дефіцит робочої сили лише за рахунок власної робочої сили.
Інвестувавши стільки коштів в інтеграцію українських біженців - у переважній більшості жінок, а в інших відношеннях молодих, здорових, добре освічених і відданих своїй справі людей - Німеччина навряд чи відмовиться від них за одну ніч. Більше того, уряд зробить усе можливе, щоб утримати тих українців, які суттєво інтегрувалися в приймаюче суспільство.
Інвестиції в Україну
Чим довше триватиме війна і українські біженці залишатимуться за кордоном, тим більше з них осідатимуть там, де вони перебувають. Проте для України життєво важливо боротися за кожного біженця - і, як не дивно, Німеччина може допомогти Україні в цьому.
По-перше, німецькі інвестиції в Україну, як під час війни, так і після неї, можуть позитивно вплинути на повернення українців, а також становити інтерес для Берліна. Прямі інвестиції в Україну для відновлення та підтримки її соціально-економічного потенціалу, а також в оборонну промисловість розширять сферу діяльності та вплив німецького капіталу на сході Європи. Заробітна плата на підприємствах з німецькими інвестиціями буде високою за українськими мірками, але нижчою, ніж якби такі підприємства були відкриті та працювали в Німеччині.
Можна навіть припустити, що в такій ситуації німецький уряд піде на те, щоб заохотити частину українських біженців повернутися на батьківщину і отримати роботу на своїх підприємствах в Україні. У будь-якому разі, сучасні німецькі виробничі потужності в країні, пов'язані з гідною заробітною платою, повернули б українських біженців з інших, менш заможних європейських країн. Без сумніву, Київ також був би в цьому дуже зацікавлений.
І Німеччина вже робить перші кроки в цьому напрямку. У травні компанія Rheinmetall оголосила про намір створити спільне підприємство з українським державним концерном "Укроборонпром" для виробництва та ремонту бронетехніки в Україні.
По-друге, незважаючи на те, що Німеччина має постійну потребу в іноземній робочій силі, вона заохочуватиме менш інтегрованих українських біженців повертатися додому після війни. І тут Швейцарія є прикладом для наслідування.
Швейцарський уряд вже розробляє стратегію повернення, оскільки передбачає, що 80 відсотків українських біженців повернуться. Вона передбачає вікно для від'їзду від шести до дев'яти місяців, як тільки буде скасовано тимчасовий захист. Розглядається можливість надання фінансової допомоги у розмірі 1-4 000 швейцарських франків (1 050-4 200 євро) на особу, залежно від часу від'їзду. Уряд Німеччини, ймовірно, з часом розробить аналогічну стратегію репатріації, реалізація якої віталася б Україною.
Ключові стимули
Безумовно, добре мати партнерів у поверненні біженців, але ініціатива має належати насамперед українському уряду. Ключові стимули, за умови їх ефективного використання, можуть активізувати хвилю повернення.
Земля і житло після повернення: війна, яка перетворює квітучі міста на постапокаліптичні пустки, позбавила сотні тисяч українців своїх домівок. Ніхто не повернеться, якщо не матиме куди повертатися. Отже, біженцям слід запропонувати реальний, а не гіпотетичний шанс отримати новий дім одразу після повернення.
Сильним стимулом могло б стати надання ділянки для будівництва будинку. Зіпсованої російськими окупантами землі зараз дуже багато. Рано чи пізно її доведеться освоювати, то чому б не залучити до цього самих біженців? Слід також розробити схему безвідсоткових іпотечних кредитів на придбання житла. Обіцянка держави вже зараз забезпечити біженців квартирами в нових багатоквартирних будинках, побудованих після війни, також може стати вирішальним фактором повернення.
Одноразові виплати на репатріацію: український уряд міг би діяти подібно до швейцарських колег, але замість того, щоб платити біженцям за те, щоб вони залишили країну, зробити навпаки - заплатити їм за те, щоб вони повернулися. Розмір допомоги міг би відрізнятися залежно від обставин (наприклад, повернення однієї особи або возз'єднання сім'ї). Така програма могла б передбачати низку виплат біженцям протягом певного часу, поки вони шукатимуть житло, роботу тощо.
Інвестиційний бум як передумова повернення на батьківщину: масштабні інвестиційні проекти, що залучають іноземний капітал в Україну, опосередковано збільшать потік біженців, що повертаються, в середньостроковій і довгостроковій перспективі. Звичайно, заручитися підтримкою іноземних інвесторів для післявоєнної відбудови буде серйозним викликом: уряду потрібно буде знайти особливі аргументи і гарантії, якщо серйозні гроші будуть вкладені в зруйновану війною країну з відсутнім населенням. Але якщо це вдасться, можливе "українське економічне диво" після війни стимулюватиме масштабне повернення інвестицій.
Стратегічне партнерство
Безумовно, Україні буде надзвичайно складно впоратися зі складною реконструкцією та реалізацією запропонованих програм репатріації без допомоги міжнародних фінансових організацій та країн-партнерів. Німеччина може і повинна бути серед лідерів цього процесу. Це також відповідає її національним інтересам.
Адже це не лише зміцнить стратегічне партнерство між Берліном і Києвом на довгі роки. Це також закріпило б творче лідерство Німеччини в Європі та світі, що стоїть на порозі глобальних змін.
Тарас Ромащенко
Тарас Ромащенко - доцент кафедри міжнародної економіки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, Україна. Він також є запрошеним професором Білефельдського університету та запрошеним науковим співробітником Дунайського університету в Кремсі.
Автор - ТАРАС РОМАЩЕНКО, Social Europe, 6 листопада 2023 року
Джерело:
https://www.socialeurope.eu/germany-and-ukraine-avoiding-refugee-tensions
Переклад -
Департамент міжнародних зв’язків апарату ФПУ
