18 вересня Президія ФПУ одноголосно своїм рішенням уповноважила відстоювати у Верховній Раді права та інтереси членів профспілок народного депутата України, лідера Соціал-демократичної партії Сергія Капліна.
Цьому передувала тривала продуктивна співпраця парламентаря з галузевими профспілками. Сергій Каплін разом з фахівцями Федерації профспілок розробили і внесли низку пропозицій до проекту Держбюджету-2017. Одна з яких передбачала відчутне збільшення мінімальної заробітної плати. Ініціативу нардепа та профспілок почув та підтримав Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман.
Після кількатижневих консультацій з Урядом Прем’єр-міністр зробив амбітну і очікувану мільйонами українців заяву: з 1 січня 2017 мінімальна зарплата зросте до рівня фактичного прожиткового мінімуму - 3200 грн.
Попри цю перемогу Представник профспілок у парламенті наголошує, що попереду ще очікуються складні дискусії про глибоке реформування оплати праці, суттєве збільшення пенсій, підвищення інших соціальних стандартів. ФПУ та її Представник домагатимуться врахувати в бюджеті майбутнього року вимоги людей праці.
Ми зустрілися з Сергієм Миколайовичем, щоб дізнатися про плани Представника та його бачення щодо подальшого розвитку соціального діалогу між Урядом, Верховною Радою та Федерацією та роль профспілок.
Сергію Миколайовичу, як ви суміщаєте свою політичну боротьбу з представленням інтересів профспілок, що вимагає від Вас неймовірної збалансованості та гнучкості у співпраці з часом протилежними політсилами в Парламенті?
Діалог завжди кращий за монолог. А найслабший мир – кращий за найбільшу війну. Політика – це наука компромісів. Ви здивуєтесь, але це мої улюблені прислів’я. Можна розбити голову до крові об трибуну Верховної Ради, але від того простим людям жити краще не стане. Саме тому якщо ми бачимо можливість для діалогу і результатів - ми йдемо на таку розмову і йдемо на компроміси. Нам багато чого вдалося за лічені місяці. Ми зробили те, чого іншим не вдавалося робити за десятки років. Підписана історична Генеральна угода між Урядом, роботодавцями і профспілками. Вперше за всю історію Урядів і прем’єрів буде вдвічі піднято мінімальну заробітну платню. Це перемога профспілок і їх заслуга – Володимир Гройсман офіційно заявив про це. Наш діалог як з владою, так і з опозицією набув системного характеру. В Раді буде не представник , а представництво ФПУ з розгалуженою мережею по регіонах для роботи із кожним мажоритарником, експертно-аналітична служба, засіб масової інформації для звіту як першочергово перед членами Федерації, так і для інформування урядовців і парламентарів. Я не маю сумніву що ми соціалізуємо роботу чинного Парламенту і не виключено, що це стане для нього рятівним колом. Треба відновлювати довіру людей до Парламенту. Це особливо актуально в парламентсько-президентській республіці. Саме на нас повна відповідальність за майбутнє України.
А чи підтримає Парламент підвищення мінімалки, яке нещодавно пообіцяв українському народу Прем’єр?
Пропоную згадати передвиборчі біг-борди, листівки і програми кожної з партій, яка отримала високу довіру бути представлена в Парламенті. Прем’єр просто озвучив позицію 90% парламентарів – вирівняти мінімалку із фактичним прожитковим мінімумом. І це тільки перша причина. Друга – це підвищення - це норма Генеральної угоди. Третя – це якраз реальний приклад євроінтеграції, адже ми пам’ятаємо норму ООН про межу бідності – якщо у людини на прожиття менше 5 доларів на день. Невиконання цих міжнародних стандартів – означатиме виклик вітчизняній охороні здоров’я і вибух захворювань, які обійдуться бюджету дорожче за витрати на збільшення мінімалки. Ми отримаємо сплеск протестних настроїв, неготовність суспільства до діалогу, як наслідок - руйнація процесів державотворення і неможливість реформ. Питання було лише в тому хто із Прем’єрів візьме на себе відповідальність робити революційні кроки не тільки на площі, а і в кріслі глави Уряду.
Наскільки виправдані попередження окремих експертів про можливі макроекономічні ризики рішення про збільшення мінімалки – інфляцію, безробіття, тощо?
Питання ідеологічне, думаю, нам досить робити реформи по формулі чергового затягування пасків простих людей і за рахунок людей праці. Прийшов час змістити акценти в бік суттєвого підвищення ефективності роботи, технологічності, інноваційності, креативності. Давайте підвищувати зарплату і так само давайте вдвоє збільшимо зусилля по детінізації, адже 60 % української економіки в тіні. Це означає, що бюджет може бути не 900 мільярдів, а трильйон 800. Давайте збільшувати в два рази пенсії і так само в два рази збільшувати зусилля по демонополізації, створюючи можливості для вільної конкуренції, а відтак - створення конкурентоздатної, динамічної, продуктивної економіки. Давайте збільшувати в 5 раз стипендії і в 5 раз збільшувати зусилля по деолігархізації, повертаючи в державну власність стратегічні підприємства, будуючи нові фабрики, нові заводи, трансформуючи нашу кволу державу в амбітного, агресивного гравця як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Я просто змовчу про боротьбу з корупцією. Відповіді ви побачили в 100 тисячах декларацій, яким опиралися так звані еліти, для яких критерій елітарності – це наявність кешу вдома під матрацом.
До речі, як ви прокоментуєте результати електронного декларування високопосадовців?
Сукупна сума задекларованих коштів – 12 млрд. грн., з яких майже 8 – це готівка. Прикро, але цей факт має низку тривожних сигналів. Перший – це поки-що перемога великого капіталу над простою людиною, людиною праці. До цієї ідеологічної поразки привели псевдоліві, які тривалий час спекулювали на народному болі, народних тривогах і очікуваннях. Вони приходили в Парламент і тут обслуговували олігархічні клани. Відтак простий народ залишився без політичного представництва. Другий – це екзамен для НАЗК, НАБУ і Генпрокуратури розслідувати походження цих мільйонів і добитися їх повернення в державну казну. Третій – це банкрутство банківської системи України і необхідність її перезавантаження – готівка на руках показала високий рівень недовіри до національних фінансових установ. І четвертий – це сигнал про те, що потрібно негайно змінювати виборчий закон: обмежити дорогі передвиборчі інструменти, посилити контроль за фінансовою діяльністю кандидата і в наступному політика. Ну і з цими новелами йти на вибори, перезавантажуючи Раду. Після цього приймати антикорупційний і соціальний пакет та наводити порядок в країні, збалансовувати доходи заможних людей і людей праці.
Нещодавно ми мали черговий приклад якраз розбалансування доходів простих людей і можновладців – депутати спробували підняти собі зарплату.
Це дико і цинічно з боку депутатів встановити собі зарплати до 40 тисяч, при тому, що для більшості ці гроші – копійки, тоді як для простого українця це космічні суми, бо він стільки заробляє в кращому випадку за рік. Тільки 15 депутатів включно зі мною голосували проти цього кроку. Ми з профспілками різко засудили це рішення парламентарів, представники Соціал-демократичної партії – мої однопартійці - вийшли на вулиці, я подав проект постанови про скасування і тільки суспільний резонанс змусив Верховну Раду скасувати цю ганебну норму. Якби не хвиля протесту ми б витратили мільярд з бюджету на тих, у кого під подушками лежать більші суми. Цікава норма у Штатах – конгресмени не можуть підняти зарплати собі, тільки наступному скликанню колег.
Питання номер один для людей – це тарифоутворення. З одного боку Уряд заявляє, що субсидії можуть бути панацеєю, опозиція ж заявляє, що це корупційна схема і громадяни все одно будуть страждати від високих тарифів. Яка вам позиція ближча перша чи друга?
Третя. Є міжнародні стандарти, за якими в різних європейських соціал-демократичних країнах сім’я сплачує не більше 20% свого сукупного доходу на комуналку. Далі питання економічного устрою і ідеології – яким чином добитись відповідного стандарту. Рецептів є багато, починаючи від диверсифікації і енергозбереження, закінчуючи націоналізацією газових і нафтових родовищ. Давайте визначатися з формулою досягнення цілі і забезпечувати її на рівні суспільного договору, обираючи новий глобальний шлях для розвитку України. По суті здійснюючи перезаснування української держави і її економіки. Я зареєстрував законопроект про справедливу ціну на газ, де, по-перше, прибираються надумані податки, оптимізується рента, усуваються корупційні і адміністративні прокладки, а український газ пріоритетно спрямовується на потреби людей. Це потребує політичної волі, але без політичної волі не буде українського дива. Позиція профспілок виражена щодо цін на комуналку була висловлена нами на Всеукраїнському марші протесту влітку. Ми будемо боротися за реалізацію нашої моделі, боротимемося аж до висування політичних вимог, але залишати тарифну політику в тому вигляді в якому вона зараз є – неприпустимо.
Озвучені вами завдання представляють неймовірний фронт роботи. По суті профспілки стають новою третьою силою – поміж опозиції і влади. Яким ви бачите майбутнє українських профспілок?
Так нас відрізняє, що ми приходимо на мітинги не з гаслами, а з рецептами, з законами і з обґрунтуваннями. Голова Федерації профспілок Григорій Осовий є виваженою і досвідченою людиною, в цілому ФПУ - це потужна команда в кожній галузі, в кожному регіоні. У нас немало проблем. Попередній Уряд Яценюка зробив все, щоб знищити нас – ми вистояли. Зараз ще продовжується боротьба за збереження майна профспілок, часом відбувається тиск на окремих наших членів, але разом з трудовими колективами ми не тільки захищаємось, але і вдало наступаємо. Ми боремось за профспілкові готелі і оздоровниці – не даємо простягати руки до одеського санаторію «Лермонтовський» та інших ласих об’єктів. У профспілковому турі ми відрізали шлях для розкрадання нафтопродуктів із Одеського НПЗ, далі маємо добитись відновлення роботи заводу. Відродження виробництва і повернення зарплат виборюємо із Миколаївським суднобудівним заводом ім. 61 комунара. Там теж перша перемога – разом із профспілкою домоглись звільнення директора, який довів гігант до злиднів і порізав на металобрухт обладнання. Зараз ми на піку боротьби за врахування інтересів людей праці в Бюджеті-2017. Частково вдалось вибити гроші для лісників, як цього просили в Миколаєві та Херсоні, вибили, щоб 30 лікарень не передали на місця і таким чином не знищили ці заклади і трудові колективи.
Але це наша програма мінімум – не можна займатися лише рефлексуванням на проблеми. У нас є своя візія, своя уява майбутнього держави. Формуючи її ми не вигадували велосипед – а брали приклад успішної Швеції – світового лідера у сфері інновацій, Данії, де профспілки із соціал-демократами керують державою 100 років, Норвегії, яка не раз займала перше місце в рейтингу країн найкращих для життя, Франції, яка за розмірами ВВП і обсягом промислового виробництва займає одне з провідних місць у західному світі. Прийде час і профспілки матимуть свою фракцію в парламенті, братимуть участь у формуванні більшості Уряду, формуватимуть соціально-економічну платформу, зроблять свій вагомий внесок у розбудову іншої країни, країни, де повністю виконується норма, що Україна є соціальною державою. Головна дискусія в світі сьогодні – це досягнення гармонії, збалансованості і
справедливості. Світ стає соціал-демократичним і це є ключем, зокрема до миру у всьому світі. Україна не може бути осторонь цих процесів, навпаки - ми повинні діяти на випередження. Аби інші країни світу запозичували наш досвід, рівнялися на наш успіх. Наша держава має брати участь у формуванні світових стандартів економіки, соціально-економічній політиці та інших важливих речах.
«Профспілкові вісті»
