Шановні колеги!
Минуло три роки, як відбувся VII З’їзд Федерації профспілок України, який визначив основні цілі і завдання та затвердив Стратегію дій до 2021 року «Європейський вибір». У резолюціях і заявах окреслено позицію національного профцентру з найбільш актуальних соціально-економічних проблем і питань профспілкової діяльності.
На виконання рішень З’їзду ми вели постійний пошук шляхів активізації профспілкової діяльності та консолідації зусиль членських організацій на досягнення для спілчан позитивних результатів. Пріоритетним завданням був і залишається захист людини праці в умовах здійснюваних державою реформ і трансформацій на ринку праці.
Надані членам Ради ФПУ інформаційні матеріали свідчать, що з окремих напрямів нам вдалося змінити ситуацію на краще.
Основними інструментами впливу ФПУ на реалізацію економічної і соціальної політики була постійна система взаємодії з Урядом, парламентськими комітетами, об’єднаннями організацій роботодавців у формах консультацій, переговорів, угод і меморандумів, експертизи і узгоджувальних процедур по нормативно-правовим актам, а також проведення спільних заходів.
У звітний період укладено дві Генеральні угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин (на 2016-2017 рр. і два дні тому підписано Угоду на 2019-2021 рр.). Це дало потужний поштовх до укладення 94 галузевих і 25 територіальних угод та понад 60 тис. колективних договорів на підприємствах і установах.
І хоча рівень їх виконання бажає кращого, однак без визначення конкретних зобов’язань соціальних партнерів перед працівниками, профспілкам самотужки було б дуже важко, а інколи неможливо досягти тих результатів, які маємо.
Інший пласт роботи ФПУ, – це експертно-аналітична, нормативна і правозахисна робота.
Україна як молода незалежна держава, що взяла курс на євроінтеграцію, знаходиться в процесі масштабних перетворень в усіх сферах суспільного життя: державного устрою, політичної системи, економічного і соціального розвитку, гуманітарної сфери. До того ж все це відбувається в умовах війни на Сході країни та під впливом зовнішніх викликів глобалізації і жорсткої боротьби світового капіталу за ринки збуту і поглинання слабких економік.
Україна повинна вміти захищати національні інтереси і розвиватися. темпами щорічного зростання не менше 5%, щоб держава була спроможною фінансово забезпечити соціальні гарантії громадян та поступово розрахуватися по зовнішнім боргам.
Тому , Президент, Уряд, народні депутати в пошуках прийнятних рішень генерують протягом року до 6 тис. законопроектів та інших нормативних документів.
До ФПУ як соціального партнера надходить на погодження понад 1 тис. таких документів – з питань, якими опікуються профспілки.
Ще майже 5 тис. складає річний документообіг з інших питань, які теж потрібно належно опрацювати, врахувати в роботі, надати відповідь.
Всю цю роботу виконує керівництво і апарат фахівців мінімальними силами.
Скажу відверто: роботи стає все більше, а працювати все важче і не за всіма процесами поспіваємо, на які треба реагувати.
За останні 5 років ми скоротили штат у 2 рази, заробітна плата стала неконкурентною у порівнянні з держорганами і бізнесом. Тільки останнім часом звільнилися по переведенню на іншу роботу 16 фахівців – переважно йде молодь і досвідчені кадри середнього віку. І куди йдуть – на держслужбу в так звані директорати, де зарплата у кілька разів більше.
Тому питання фінансового забезпечення ФПУ постало руба – якщо хочемо зберегти і зміцнити передовий рубіж захисту прав працівників і профспілок, треба змінити підходи до бюджетування – 14 коп., які член профспілки сплачує в місяць на діяльність свого головного профцентра неприпустимо низька ціна такої праці. Принаймні, з 100 грн. внеску, які нині сплачує пересічний спілчанин профспілці, ФПУ має отримувати хоча б 1 гривню.
Тим не менше навіть за таких умов нам вдалося спільно з членськими організаціями зробити чимало корисних справ, про які потрібно говорити не тільки на засіданнях виборних органів, а і доносити до широкого загалу спілчан.
Після провальних 2014-2015 років економіка почала зростати. Так, темпи невеликі, зате стабільні.
На цій основі почала динамічно зростати заробітна плата: гарантована державою мінімальна зарплата зросла з 2016 року в 3 рази, середньомісячна – у два рази і у еквіваленті досягла у березні ц.р. 385 доларів. Таким чином ліквідовано розрив, який утворився після 2013 року. Якби не галопуюче підвищення цін і тарифів на все – такій динаміці зростання доходів від праці могли б позаздрити навіть європейці.
Однак, все ж таки, праця в Україні дуже недооцінена:
- 20% працівників за рівнем зарплати є бідняками;
- мінімальна зарплата ще є нижчою за фактичний прожитковий мінімум;
- необґрунтовано великим є розрив в оплаті працівників і керівників;
- не усунено зрівнялівку у бюджетних галузях;
- зберігається заборгованість перед працівниками за виконану, але не оплачену роботу.
Тому питання гідної праці і достойної зарплати було і залишається пріоритетним для ФПУ та профспілкових органів усіх рівнів.
Ми знаємо чого хочемо, знаємо, що потрібно для цього зробити!
По-перше, осучаснити обчислення прожиткового мінімуму з урахуванням європейської практики.
По-друге, домогтися встановлення мінімальної зарплати на рівні не нижче оновленого прожиткового мінімуму. Якраз у ці дні ведуться перемовини щодо показника на 2020 рік. ФПУ і Мінсоцполітики займають однакову позицію ( 5065 грн.). А Мінфін – проти!
По-третє, провести реформування оплати праці працівників бюджетних галузей з метою її підвищення до законодавчо визначених рівнів та усунення зрівнялівки.
У виробничих галузях нагальною вимогою профспілок має стати збільшити частку фонду оплати праці у структурі собівартості продукції, принаймні до 30%, що дасть одноразовий приріст зарплати в еквіваленті приблизно до 550-600 доларів. Це вкрай необхідно для протидіїі масовому відтоку спеціалістів за кордон.
Також маємо надійно захистити працівників від несвоєчасних виплат зарплати з відповідною компенсацією за затримку.
І ще один пункт до плану дій – необґрунтовано низький рівень зарплати на підприємствах з іноземним капіталом та великих експортерів.
Безперечно, Україні конче потрібні іноземні інвестиції для модернізації застарілого виробництва і створення нових високотехнологічних робочих місць. Однак не за будь яку ціну, коли влада під гаслом «дешевої робочої сили» фактично здає інтереси українських працівників.
Цьому ми повинні рішуче протистояти – як на законодавчому рівні, так і через систему колективних переговорів і тиску на власників. Приклади останнього часу: страйк металургів на «Арселор Мітал стіл», на агрофірмі «Проско», на ВП "Шахта "Родинська" ДП "Мирноградвугілля" переконливо свідчать про результативність таких дій.
З усіх цих питань нами підготовлено і подано до Верховної Ради відповідні законопроекти, вирішення частини з них передбачено у новій Генеральні угоді.
Поставлено як проблему в Міжнародній організації праці та перед органами Євросоюзу.
Маємо солідарну підтримку міжнародних профцентрів.
Генеральний секретар ЄКП Лука Вісентіні заявив 25 березня ц.р. на сайті, що зарплата у 8 країнах ЄС вища, з урахуванням інфляції, ніж була 10 років тому. (Великобританія, Італія, Іспанія, Греція – 23, Португалія, Угорщина, Хорватія – 11, Кіпр-7). Не змінилася в Бельгії і Фінляндії.
Це означає, що кризу 2008 не подолано. Ріст зарплати в країнах «20» - 0,4-0,9%, в країнах, що розвиваються – 4,3-4,9%.
Однак виконати ці важливі домашні завдання все ж таки належить нам самим, профспілкам у взаємодії з соціальними партнерами.
А в цій справі як мовиться: «без боротьби немає перемоги!».
Ми вже переконалися, що ніякі разові, кількагодинні акції не допоможуть. Тільки конструктивний діалог, тільки жорстке опонування і, там де потрібно, страйкова боротьба змусять власників змінити ставлення до людей праці.
Однак останні три роки нашими членськими організаціями не було проведено жодного галузевого страйку, а поодинокі приклади страйку на підприємствах є скоріш ініціативою самих працівників, доведених до відчаю, аніж результатом організованих і консолідованих дій профспілкових організацій.
Значить, щось у наших рядах не так, як у профспілках європейських країн, де ми мало не щодня бачимо потужну силу колективних дій проти несправедливості у сфері праці і порушення прав самих профспілок.
Разом з тим, це не означає, що в соціально-трудових відносинах ми відмовляємося від соціального діалогу, переговорів і примирних процедур. Особливо, коли вони дійсно є продуктивними для вирішення проблемних питань.
Давайте згадаємо, як приклад, - проведено в останні роки пенсійну реформу, які вимоги ФПУ ставила і як їх вирішувала.
1) Скасовано привілеї для окремих категорій і встановлені єдині для всіх норми розрахунку пенсій (особистий заробіток і страховий стаж)
Граничний розмір пенсії не може перевищувати 10 мінімальних розмірів (наразі 14,970 грн.)
2) Відновлено виплату пенсій 2.5 млн. працюючим пенсіонерам в повному розмірі і скасовано їх оподаткування та військовий збір
3) Із 1 квітня 2018 року запроваджено автоматичний перерахунок пенсій працюючим пенсіонерам, які після призначення (перерахунку) відпрацювали не менше 24 місяців.
4) Із 1 березня 2019 р. (після чотирирічної перерви) запроваджено новий більш справедливий механізм щорічної індексації пенсій, який забезпечує їх зростання не менше ніж на 50% зростання зарплати та 50% росту споживчих цін.
У підсумку пенсійні виплати стали зростати, наразі середня пенсія становить трохи більше 3 тис. грн.
Мінімальний розмір призначуваної пенсії має становити не менше 40% мінімальної зарплати, як це визначено Конвенцією МОП №102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення», ратифікованої Україною під тиском профспілок.
Є, звичайно, і не вирішені питання, над якими продовжуємо працювати спільно з урядовими структурами і комітетами Верховної Ради:
- запровадження другого рівня пенсійного страхування (накопичувального пенсійного забезпечення);
- врегулювання пенсійного забезпечення осіб, які користувалися правом на пенсію за вислугу років та працюючих в шкідливих та важких умовах праці - через запровадження професійних систем;
- низка інших питань (дефіцит Пенсійного фонду, обчислення страхового стажу за наявності заборгованості сплати ЄСВ.
Звичайно колеги ми постійно займалися і надалі будемо займатися передусім соціально-економічним захистом працівників.
Водночас все більше стає очевидним, що без зміцнення організаційно-фінансової основи, кадрового забезпечення єдності і консолідації, а головне, рішучих дій як правозахисних організацій нам не вдасться професійно і динамічно реагувати на виклики і загрози, що постають в сучасних умовах.
А відтак втрати профспілкового членства і довіри до профспілок неминучі. Тільки минулого року – ми втратили біля 300 тис. членів профспілок. І якщо раніше це було пов’язано з фактором скорочення виробництва, то тепер кожний третій покинув профспілкові лави за власним бажанням. Це дуже загрозлива тенденція!
В українському суспільстві панує тотальна зневіра до влади і політичних партій, і ми повинні цінувати те, що до профспілок, кожний п’ятий громадянин висловлює довіру. Це треба цінувати і примножувати.
Тому УІІ з’їзд поставив перед нами завдання провести модернізація ФПУ та її членських організацій.
Настав час провести чесну й об’єктивну діагностику профспілкової діяльності, на кожному рівні вивчити слабкі місця і проріхи в роботі. Відповідно до сучасних викликів і вимог спілчан здійснити структурні зміни.
- Внести зміни до Статуту ФПУ.
- Переформатувати колегіальні органи з урахуванням не тільки чисельності членів профспілок, а й сплати внесків.
- Забезпечити належне представництво у виборних органах молоді і, жінок.
Слід нарешті завершити роботу з розмежування повноважень і зони відповідальності профспілкових органів – від ФПУ аж до низової ланки.
Член профспілки має знати, хто і яку роботу для захисту його прав та інтересів виконує, куди пішли його внески і на що витрачені.
А відтак, запровадити єдині підходи і засади формування фінансово-бюджетних відносин і витрачання коштів.
VІІ з’їзд ФПУ поставив завдання: впровадження єдиної фінансово-бюджетної політики в рамках ФПУ для того, щоб внески спілчан використовувалися максимально ефективно і прозоро відповідно до повноважень завдань, які вирішують профспілкові органи на різних рівнях.
Саме тоді ми сформуємо усвідомлене членство і мотивацію бути в наших лавах, готовність до спільної боротьби, отримаємо високий рівень довіри суспільства до ФПУ як найчисельнішої організації громадянського суспільства. На виконання цієї непростої роботи залишається два роки, до чергового З’їзду ФПУ.
Ми почали цю роботу в 2017 році і продовжуємо цьогоріч. Про це ми більш предметно поговоримо при розгляді проекту Бюджету ФПУ на 2019 рік. Створюємо при ФПУ Центр стратегічного розвитку профспілкового руху.
І водночас, мушу викласти власну думку, що перед нами стоять два таких сценарії розвитку профруху.
Перший – надалі дрейфувати у бік організації типу «взаємодопомоги» (коли внески спрямовуються головним чином на матеріальні виплати спілчанам). Але цей шлях повернення у минуле до «товариств спів товаришування». Згадаємо 200 річчя створення профспілок на Львівщині. І інший шлях розвитку, – розбудовувати організації профспілок правозахисного типу як це відбувається в сучасному європейському профспілковому русі. І як поставив завдання перед нами сьомий З’їзд.
Цього року стартує звітно-виборна кампанія у всеукраїнських профспілках і територіальних профоб’єднаннях.
Саме тому на V засідання Ради ФПУ керівництвом ФПУ внесено питання «Про виклики і загрози профспілковому руху та завдання ФПУ, її членських організацій в сучасних умовах», щоб прийняті рішення створили підоснову для прийняття відповідних рішень на з’їздах і конференціях в членських організаціях.
Спільними зусиллями за 5 років ми відбудували Будинок профспілок – символ Революції гідності, настав час конкретних перетворень і в профспілковій діяльності.
Про сучасний стан профспілкової роботи, і що конкретно потрібно зробити буде викладено у співдоповіді заступника Голови Євгена Драп’ятого (додається)..
Презентація "ФПУ: три роки після З'їзду" додається.
Пресс-центр ФПУ
