Як ми повідомляли, актуальні питання співробітництва Федерації профспілок України та Регіонального Представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні розглядалися під час робочої зустрічі у Будинку профспілок. У зустрічі взяли участь представники ФПУ – заступники Голови ФПУ Сергій Кондрюк і Євген Драп’ятий, а також керівник Департаменту виробничої політики та колективно-договірного регулювання апарату ФПУ Олена Лобченко, Фонду ім. Фрідріха Еберта представляли екс-директор Регіонального представниц-тва – Урсула Кох-Лаугвітц та новопризначений директор – Штефан Мойзер.
Що думають про головні результати та перспективи співпраці з профспілками колишній та новопризначений директори?
Урсула Кох-Лаугвітц: «Найголовніший ворог в нашій роботі – це рутина »
– Які головні результати своєї роботи в Україні Ви могли б назвати?
– Найважливішим досягненням я вважаю велику кількість плідних дискусій, в тому числі під час семінарів та конференцій, яку нам вдалось провести. Як і той факт, що ми нам вдалося донести інформацію до тих людей в регіонах, що працюють безпосередньо на підприємствах. Тепер ми знаємо і розуміємо їх проблеми та їх точку зору на ті процеси, що відбуваються у суспільстві. На мій погляд, це важливо з двох причин. По-перше, цей осередок суспільства повинен брати участь в управлінні, у тому числі і в складі профспілок. По-друге, розуміння деяких проблем центральними профспілковими органами іноді відрізняється від сприйняття цих проблем людьми на місцях, в регіонах, тими, хто працює безпосередньо на підприємствах.
Ми прагнули до того, аби дискусії були живими, актуальними та релевантними до подій, що відбуваються довкола. Оскільки ми розуміємо, що вирішення проблеми ніхто не знайде замість нас. Дива не буває. Серед найважливіших тем, які ми обговорювали та намагалися вирішити спільно з профспілками, – це проблема нетипової та тіньової зайнятості. Справа в тому, що в Києві близько 50 відсотків людей працюють в тіньовому секторі економіки, отримуючи зарплату «в конвертах» або іншим неофіційним шляхом. В такому випадку доступ до вирішення цієї ситуації та можливості впливу профспілок обмежені або виключені. І саме для того, аби мінімізувати процеси тіньової зайнятості, ми проводили семінари та конференції спільно з Федерацією профспілок України.
Іншою важливою темою, на якій було зосереджено увагу, стала зайнятість та працевлаштування молоді. Вона відіграє важливу роль і для молодих людей, і для профспілок, і для майбутнього держави в цілому. Крім цього до кола тем, що обговорювались на наших заходах, була включена тема інновацій. Особливо останнім часом питання інновацій набуло актуальності. Одним з яскравих прикладів спільної участі у вирішенні даної проблеми став широкомасштабний захід, що проходив на підприємстві «Південмаш» у Дніпропетровську. У таких великих містах, як Донецьк, Дніпропетровськ, Харків разом з колегами ми обговорювали можливості безпосередньої участі профспілок у процесах модернізації, для виключення ситуації, коли профспілка стає її жертвою. Зазвичай роботодавці кажуть: «Ми звільняємо людей у зв'язку з модернізацією». Але кошти, що вивільняються, не йдуть на модернізацію виробництва. Протягом останнього року в цьому питанні намітилася позитивна тенденція. І я думаю, що в майбутньому вона продовжиться.
У своїх виступах Президент України Віктор Янукович заявляє про необхідність модернізації економіки. Дуже важливо при цьому, щоб ті, хто буде займатися модернізацією, керувалися розумом, досвідом і мали чітке уявлення про цей процес. А головне, щоб люди, які працюють на підприємствах, теж могли брати участь у даному процесі. На цьому ми акцентуємо увагу в роботі Фонду в даному напрямку.
Останнім часом ми також часто проводили дискусії щодо зони вільної торгівлі. Ми, як німці, звичайно ж, підтримуємо це прагнення, однак потрібно розуміти, що вільна торгівля завжди повинна здійснюватися за певними чіткими та зрозумілими правилами. А технічна модернізація повинна відбуватися разом із соціальною. Це дві сторони однієї медалі і їх потрібно завжди розглядати разом.
– Напевно, ряд питань все ж не вдалося вирішити. Чи є такі?
– Ті теми, які я перерахувала, ще далекі від стану вирішених, над ними ще треба багато працювати. Але вже добре те, що в роботі по цих напрямках в усіх регіонах ми знайшли як зацікавлені організації, так і окремих людей, щоб працювати далі. Я помітила, що іноді люди губляться перед проблемою, кажуть, мовляв, що ми тут можемо зробити, як ми можемо вплинути на її вирішення? Під час багатьох конференцій та семінарів все-таки вдалося подолати такий скепсис і вселити в людей надію і віру, що ми можемо щось зробити і ми повинні це робити. Дуже важливо дати людям зрозуміти, що заради досягнення успіху потрібно починати щось робити, інакше все так і залишиться на колишньому рівні. Фонд ім. Фрідріха Еберта має великий досвід роботи з профспілками у багатьох країнах світу. Українські профспілки, на жаль, не дуже добре представлені на міжнародному рівні. Це явний недолік, який необхідно виправляти спільними зусиллями .
– Ви за ці роки провели чимало плідних переговорів з українськими партнерами. Що б Ви могли відзначити в цих відносинах, які риси Ваших ділових партнерів Ви могли би виділити?
– Що стосується нашої спільної діяльності, то я ціную в ній ясність, чіткість, відвертість, живий діалог і постійне прагнення до нового. Адже найголовніший ворог в нашій роботі – це рутина.
– Ви брали участь у великій кількості спільних заходів не тільки в Києві, але і в регіонах. Які історичні та природні пам'ятки Вас зацікавили та вразили?
– Я б могла навести дві речі. Колись я побувала у донецькій шахті на глибині тисячі метрів. І мене вразило те, в яких просто нелюдських умовах доводиться працювати людям. На мене це справило таке враження, що я не забуду його до кінця своїх днів. Адже подібне відбувається на багатьох українських шахтах.
Моя батьківщина в Німеччині знаходиться на узбережжі, тому я завжди із задоволенням їжджу до моря. Я бачила, звичайно ж, не всі прекрасні природні місця в Україні. Не думаю, що це Ялта або інші міста, куди зазвичай їздять відпускники, а швидше за все, це ті місця, де природа залишилася недоторканою.
– Їдучи на батьківщину, Ви, без сумніву, залишаєте частинку душі в Україні. Що б Ви хотіли побажати Україні та її народу?
– Хотіла б побажати позитивного результату на шляху до соціальної держави. Зараз люди виходять на вулицю протестувати проти корупції. Вони кажуть: «Ми хочемо працювати, але нам потрібні чіткі, зрозумілі правила!». І я б хотіла побажати Україні, щоб тут зросла така політична сила, яка могла б враховувати прагнення всіх людей і знаходити важливі та всім необхідні компроміси. З німецького досвіду ми знаємо, що це справа не одного дня. Але з таким прагненням, сподіваюся, зерно проклюнеться і виросте хороший урожай.
Штефан Мойзер: «У мене дуже перспективні плани»
– Хто Ви за освітою? Який досвід Ви придбали перед приїздом в Україну?
– Я юрист і політолог. Навчався в Німеччині та Парижі. У головних офісах Фонду ім. Фрідріха Еберта в Бонні та Берліні працюю вже більше восьми років. З 2008 року займаюся саме регіоном, куди входять Росія, Україна, Білорусь, а також балканські країни. У цьому зв'язку кілька років тому я познайомився з Урсулою Кох–Лаугвітц. У мене в цей період була можливість здійснювати поїздки в ці країни, знайомитися з ситуацією, тому я б сказав, що у мене склалося уявлення про ці країни.
– Що Вам особливо запам'яталося в цих поїздках в Україну?
– Відвідування Чорнобильської АЕС. Ця поїздка здійснювалася у співпраці з Профспілкою атомників України. Тобто, якщо підсумувати те, що я сказав, то у мене є певний доробок та знання, на яких я можу базувати свою роботу тут.
– Як Ви вважаєте, Ви починаєте роботу в Україні з чистого аркуша чи все ж є якісь конкретні плани, завдання, які потрібно вирішувати в першу чергу і в перспективі?
– Я добре розумію ту велику відповідальність, яку беру на себе, коли вступаю на посаду Директора Фонду після такого попередника, як пані Урсула. Вона залишає дуже багато досягнень. Особливо у сфері роботи з профспілками. Ми, звичайно, вже обговорили основні цілі та блоки роботи, які базуватимуться на попередньому досвіді. Як приклад тем, які ми будемо опрацьовувати найближчим часом, назву участь працівників і профспілок у процесах модернізації та приватизації підприємств. Олігархи в Україні мають дуже хороше представництво. Наймані ж працівники також потребують надійної підтримки.
– З чого Ви плануєте почати? Які будуть Ваші перші кроки?
– Перш за все, звичайно, сяду за стіл переговорів з партнерами. Звичайно ж, можна перечитати багато різних книг, але встановити безпосередній живий контакт дуже важливо. Для того, щоб потім не шкодувати і не думати про те, чому деякі плани не реалізовуються.
Інформаційно–аналітичний центр ФПУ
