Нині діюче законодавство, зокрема Кодекс законів про працю України, не встановлює конкретних випадків, порядку та обмежень застосування ненормованого робочого часу.
Між тим, саме через правову неврегульованість ненормований робочий день активно і досить часто застосовується роботодавцями, а працівники зазнають серйозних матеріальних втрат, часто - перевтоми і фізичного виснаження.
Особливо поширене його застосування в офісах компаній, виробничих підприємствах, будівельних організаціях, на транспорті, в органах виконавчої влади, управління і місцевого самоврядування.
Десятки, а може й сотні тисяч працівників під тиском своїх керівників залишаються виконувати роботу після закінчення робочого дня і далеко не один раз на тиждень. Обсяги додатково відпрацьованого часу сягають десятків годин щотижня.
Дивно, але сьогодні закон не зобов’язує роботодавця і оплачувати працю на таких умовах. Ця робота не обліковується, вона виконується на користь роботодавця абсолютно безоплатно. На цілком «законних» підставах роботодавцем економиться значна частина чесно заробленої працівником платні.
Замість зарплати існує лише одна компенсація - у статті 8 Закону України «Про відпустки» передбачено, що працівникам з ненормованим робочим днем надається відпустка за особливий характер роботи тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Зрозуміло, що короткою відпусткою не компенсувати втрату недоплаченої заробітної плати.
Якби вся праця понад норму робочого часу 40 годин на тиждень обліковувалась та оплачувалась як надурочна, то працівник мав би істотний додатковий заробіток.
Проектом Трудового кодексу України встановлюються нові правила. Запроваджується точне обмеження для ненормованого робочого часу – не частіше одного разу на місяць. Нормою статті 153 визначено, що за таке одноразове протягом місяця залучення працівника до роботи на умовах ненормованого робочого часу надається щорічна додаткова трудова відпустка чи/і встановлюється підвищений розмір оплати праці.
Але важливішим є те, що у разі залучення працівника роботодавцем до роботи понад норму робочого часу двічі і більше протягом місяця вся така робота вважається надурочною, вона підлягає повному обліку роботодавцем у встановленому порядку. Слід врахувати, що на відміну від ненормованого робочого часу застосування надурочних робіт обмежується конкретними обумовленими законодавством випадками.
Оплачується надурочна робота відповідно до статті 232 проекту кодексу наступним чином:
- в межах 120 годин на рік – у подвійному розмірі, що відповідає чинній нормі статті 102 КЗпП України;
- понад 120 годин – у потрійному розмірі, така норма на даний час у чинному законодавстві відсутня.
Отже ненормований робочий час у проекті кодексу обмежено, він зводиться до мінімуму – один раз на місяць, підлягає підвищеній оплаті та компенсації додатковою відпусткою, решта понаднормово відпрацьованих годин обов’язково оплачуються в підвищеному розмірі.
Сергій Українець,
Заступник Голови ФПУ
