Вочевидь, ні для кого не є секретом, що профспілки з року в рік втрачають не тільки членів профспілок, але й авторитет в суспільстві. Можна, вкотре, задекларувати статистичні дані охоплення профспілковим членством в 90-х роках і порівняти з роком минулим, згадати про Фонди соціального страхування, профспілкових технічних інспекторів праці, оздоровниці тощо. Тобто все те, що було колись, в іншій державі і що приносило авторитет профспілковому руху в цілому. Та зараз – інша ситуація, нам доводиться «жити» в нових реаліях буття, в «суверенній, незалежній, демократичній, соціальній, правовій державі» (стаття 1 Конституції України). Відповідно, і завдання профспілок наблизились до європейських – в першу чергу, захист соціально-економічних прав та інтересів працюючих, гідний рівень заробітної плати, прозора зайнятість працівників.

Динамічний суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток суспільства потребує критичного аналізу роботи ФПУ, її членських організацій на їх відповідність сучасним очікуванням членів профспілок та викликам часу. Федерація професійних спілок України за період незалежності нашої держави, на жаль, практично, не виробила стратегії ведення боротьби за права трудящих, не стала тим інститутом громадянського суспільства навколо якого б гуртувалися працівники як державного сектору економіки, так і приватного, пересічні громадяни. Не можна не погодитися з Вернигорою Л.М. (дивись «Профспілкові вісті» №6/2014 від 06.02.2014 року), який охарактеризував діяльність профспілок - «заспокоїлися, заколисані солодкими розмовами під час круглих столів…» Із впевненістю можна сказати - стратегії в Федерації профспілок України, як і всього профспілкового руху, на сьогоднішній день - немає. І це не наслідок якихось буреломних подій останнього часу в центрі Києва, це наслідок безвідповідальності профспілкових лідерів на всіх щаблях, їх не бажання, а інколи, на жаль, і не здатність працювати, генерувати нові ідеї на протязі багатьох років.

В матеріалах Донецької обласної ради профспілок, опублікованих на сайті ФПУ 11 лютого 2014 року констатуємо факт – «сьогодні в профспілкових органах працюють кадри передпенсійного та пенсійного віку; їх кількість складає 70%».

Звісно, досвід роботи старших колег треба враховувати, але його неодмінно треба передавати молодшим заради майбутнього профспілкового руху. На жаль, зараз відсутня система ротації, резерву профкадрів. В той же час ми, рядові члени профспілок, не встигаємо слідкувати за динамікою змін керівництва ФПУ. Керівництво настільки швидко змінюється, що шлейф їхніх «добрих справ» лягає тягарем і плямою на весь профспілковий рух України. І не дивно, адже, подекуди, їх «обрання» носило суто «політичний характер» і вийшли вони не з первинки, обкому чи ЦК Профспілки, а з провладних кабінетів.

В організаційній побудові профспілок спостерігається, на наш погляд, суцільний дерибан. В той час, коли профспілки у всьому світі об’єднуються (прикладом може слугувати профспілка IndustriALL ), щоб вистояти в цій жорсткій боротьбі за права трудящих, в профспілковому русі України навпаки, спостерігаються тенденції до дроблення (прикладом може слугувати Профспілка державних установ України, яка вже пройшла процес неодноразового поділу).

На, так звані, «формально-віртуальні» перетворюються цілі галузеві Профспілки. ЦК Профспілок виходять безпосередньо на первинки, там, де ліквідовані обласні комітети. Яка може бути правова допомога і захист, якщо в профспілкових апаратах сидять, в більшості випадків, керівник профспілкової структури та бухгалтер? А як бути реально працюючим обласним комітетам в цій ситуації?

Виходом в цій ситуації, на наше переконання, є об’єднання галузевих профспілок на сектори, в тому числі і в окрему асоціацію бюджетної сфери. І це не сепаратизм і не розкол профспілкового руху, як дехто скаже, це – вимоги часу задля побудови подальшого дієвого механізму роботи профспілок.

Чи є у нас зараз профспілкова освіта, яка б забезпечила профспілки новими кадрами та молодими спеціалістами? Формально – так, практично - ні. Ми маємо Академію праці, соціальних відносин і туризму ФПУ, Харківський соціально-економічний інститут, зональні учбові центри тощо. Однак, лише одиниці випускників зазначених навчальних закладів працюють у профспілках. Створений Інститут профспілкового руху ФПУ фактично залишається на папері та узбіччі історії профруху, хоча ідея була не погана. Хотілося б нагадати, що Харківський соціально-економічний інститут (в минулому – Філіал Вищої Школи Профспілкового Руху ім. Шверника) проводив підвищення кваліфікації профспілкових кадрів саме із середовища профспілковців і мав попит на випускників. Чому б не взяти на озброєння досвід минулого? На щастя, ще практикують деякі ЦК Профспілок, обкоми, первинки навчальні заходи, однак, не всі вони носять системний характер. В той же час, про рівень нинішньої профспілкової освіти може говорити ще й той факт, що в нас немає, практично, керівників навчальних закладів, дієвих профспілкових лекторів. Більшість працівників апарату ФПУ, які, як правило, залучаються до навчального процесу на базі АПСВТ ФПУ, далекі від реалій часу і між лектором та групою слухачів спостерігається просто «прірва» непорозумінь стосовно роботи профструктур на місцях.

Не погані освітні заходи проводить Фонд Фрідріха Еберта, але, судячи з останніх подій, він тепер буде носити статус «іноземного агента». Все ж таки, маємо надію, інтенсивність і якість подальшої співпраці буде продовжена.

На жаль, попри багато зробленої роботи в галузі інформованості членів профспілок, залишається багато питань стосовно наявності профспілок в ефірі теле- та радіомовлення. Обурення членів профспілок викликає, в тому числі, відсутність об’єктивної інформації щодо подій, які відбуваються у Будинку Профспілок, позиції та дій з цього приводу ФПУ, відсутність публікацій з цих питань в газеті «Профспілкові вісті». Як завжди, не вистачило коштів, судячи з усього, на реалізацію проекту соціальної профспілкової картки тощо.

В той час, коли нові власники підприємств, які, як правило, мають своє лоббі в Парламенті, серед депутатського корпусу, в Уряді застосовують нові методи роботи, переймаючи досвід, в тому числі, західних країн, а саме – застосовують неповну зайнятість, аутсорсинг, порушують трудове законодавство, ми не маємо навіть законодавчої ініціативи!

Декілька років тому на зустрічі з профактивом, керівник ФПУ поінформував про свою мрію, щоб профспілкове майно працювало на члена профспілки. В результаті останніх подій, можна сказати, що мрія ця - нездійсненна!

От і маємо, «короткострокові періоди політичної і громадської активності» Федерації профспілок України, які не стали традицією та не пустили коріння в профспілковий грунт.

В той час, коли на підприємствах спостерігається тотальне порушення прав працюючих та правовий нігілізм, зневіра людей у профспілках і надалі продовжує зростати.

Факт відсутності Генеральної та Галузевої угод для підприємств електротехнічної промисловості, не дає змоги вести конструктивний діалог з роботодавцями, насамперед при укладанні колективних договорів. А в цей час - ми мовчимо і, навіть, не входимо в законний процес колективного трудового спору з Кабінетом Міністрів України. У нас соціальний діалог! У нас пряма телефонна лінія з Прем’єр-Міністром України!

Відсутність дієвого соціального діалогу призводить до прийняття без обговорення з профспілками пенсійної реформи, бюджету і т.д. Скажіть, які ми, в такому випадку, соціальні партнери?

Важко не погодитися зі словами одного з лідерів профспілкового руху України в минулому, стосовно того, що в нас дві біди – ми залишаємося радянськими профспілками і маємо радянських членів профспілок.

На наше глибоке переконання, профспілковий рух давно потребує перегляду своєї діяльності, своїх орієнтирів, своєї стратегії. Якщо динаміка роботи профспілкових структур залишиться без змін – профспілковий рух України остаточно стане архаїчним пережитком минулого. Без майбутнього, звісно…

 

Олександр Проскурня,

завідуючий організаційним відділом

Харківської «Укрелектропрофспілки»,

голова Молодіжної ради обласної організації Профспілки