Ситуація, що склалася в системі професійно-технічної освіти України, є без перебільшення катастрофічною.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» Кабінет Міністрів України мав би забезпечити «передачу видатків на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних та інших навчальних закладах на фінансування з місцевих бюджетів» до 1 січня 2016 року, проте передав органам місцевого самоврядування лише обов’язок із фінансування. Отже, діяльність вітчизняних професійно-технічних навчальних закладів у 2016 році має здійснюватися на основі фінансування з бюджету органів місцевого самоврядування. Такі радикальні дії є порушенням окремих статей Конституції та чинного законодавства України та можуть призвести до невиправних наслідків – руйнування системи професійної освіти в Україні та наступного невід’ємного скорочення робітничих кадрів, занепаду економіки країни та зниження обороноздатності нашої держави, оскільки:
- 1.Законодавча база для таких дій розроблена вкрай недостатньо. Передача видатків здійснюється без надання відповідних ресурсів на їх фінансування, що спричиняє істотне додаткове навантаження на бюджети органів місцевого самоврядування.
- 2.Практично не розроблені механізми передачі закладів системи ПТО на місцевий бюджет, що неминуче викличе затримку у фінансуванні професійно-технічних навчальних закладів та може призвести до зниження рівня матеріально-технічного забезпечення закладів профтехосвіти, погіршення соціального становища учнівської молоді та педагогів та викликати зростання соціального напруження у суспільстві.
- 3.Вищезазначене положення Закону України за своєю сутністю суперечить ч. 3 ст. 142 Конституції України: «витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою», а також ч.3. ст. 53 Конституції України: «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах».
- 4.Наведені пропозиції чинного законодавства руйнують підґрунтя реформування місцевого самоврядування, зокрема, порушують принцип субсидіарності, який вимагає, щоб рішення у державі приймались на нижчому можливому рівні, і верхні ланки управління вдаватись до будь-яких дій тільки у тому разі, якщо ці дії будуть ефективніші за відповідні дії нижніх ланок.
- 5.Передача усіх професійно-технічних навчальних закладів на місцеве фінансування невідмінно призведе до заміни пріоритету державних потреб регіональними, що негативно вплине на розбудову промислових галузей, у тому числі і в сфері оборонно-промислового комплексу.
- 6.Передбачений ст. 27 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» моніторинг фінансового забезпечення професійно-технічних навчальних закладів державної форми власності за рахунок коштів обласних та міських (міст обласного значення) бюджетів і внесення пропозицій щодо змін до бюджетного законодавства також може виявитися запізнілим, а система підготовки робітничих кадрів в Україні припинить своє існування.
Для попередження викладених загроз необхідно:
- 1.Протягом 2016 року розробити та апробувати механізми передачі закладів системи ПТО на місцевий бюджет. До визначення таких механізмів припинити дію ст. 27 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».
- 2.Визначити категорії навчальних закладів, які можуть бути передані на місцевий бюджет, а які мають залишитись на державному фінансуванні, що пов’язано з специфікою підготовки фахівців певних напрямів (гірничо-видобувна, металургійна, машинобудівна, оборонна галузі тощо).
- 3.Визначити перехідний період протягом 3 років (2016-2018 роки) для вирішення питання оптимізації мережі закладів системи ПТО.
Ігнорування зазначених проблем неминуче загострить і так важкий стан професійної освіти в Україні. Під впливом зростання кризових явищ в економіці, ускладнення демографічної ситуації в країні упродовж 1990-2015 років мережа державних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти скоротилася на 34%, обсяг підготовки кваліфікованих робітників зменшився на 56%. Практично не фінансується оновлення матеріально-технічної бази ПТНЗ. Реально бюджетних коштів, що виділяються на утримання професійно-технічних навчальних закладів, вистачає лише на основні захищені статті видатків (заробітна плата з нарахуваннями, комунальні послуги та енергоносії в неповному обсязі, стипендія, харчування та обов’язкові виплати дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування). Що стосується будівництва, ремонту приміщень, придбання навчальної техніки та обладнання, комп’ютерів, видання підручників та навчальних посібників, то такі видатки з державного бюджету не плануються. Майже не фінансуються капітальні видатки, хоча понад 90 відсотків навчальної матеріально-технічної бази потребує оновлення. Не оснащуються навчально-виробничі майстерні сучасною технікою, зовсім не виділяються кошти на придбання матеріалів, сировини, паливно-мастильних ресурсів, мірильних інструментів, без чого не може бути якісної професійної підготовки кваліфікованих робітників. Заробітна плата педагогів та стипендія учнів ПТНЗ – мізерно малі та зумовлюють низьку престижність професійної освіти у суспільстві. Намагання Міністерства освіти і науки України покращити існуючий стан за рахунок інтеграції окремих ПТНЗ та створення регіональних центрів – не вирішує існуючих проблем, оскільки об’єднання старого не є новим.
Водночас, не зважаючи на зазначене, система професійно-технічної освіти України здатна конкурувати з системами освіти передових країн і забезпечувати національну економічну ситуацію висококваліфікованими робітниками. Підготовку кваліфікованих працівників робітничих спеціальностей для всіх галузей економіки України натепер здійснюють у 800 професійно-технічних навчальних закладах, які до 1 січня 2016 року мали державну форму власності. У навчальних закладах здобувають освіту понад 300 тисяч осіб за 35 напрямами та видами господарської діяльності з майже 500 професій.
Це дозволяє, зокрема, створити соціальний ліфт для учнів ПТНЗ, більшість із яких не мають матеріальних можливостей для навчання у вищих навчальних закладах, та задовольнити потребу роботодавців у висококваліфікованих робітниках. Система професійно-технічної освіти виконує низку важливих соціальних функцій, зокрема – забезпечує професійну підготовку дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей із неповних сімей, дітей із особливими освітніми потребами тощо, а також незайнятого населення. Уряд України має взяти до уваги, що учнівський контингент професійно-технічних навчальних закладів у більшості складається із вихідців із низько-соціально-статусних сімей та тих, які належать до соціально незахищених верств населення, тому недофінансування системи професійно-технічної освіти може активізувати зростання соціального невдоволення.
На сучасному етапі економічного державотворення України відчувається гостра суспільна потреба у кваліфікованих робочих кадрах, насамперед – у галузі матеріального виробництва (середній вік працівників робітничих професій у колективах підприємств наближається до пенсійного). Старіння представників робітничих професій (за матеріалами статистичних звітів в Україні вік кожної шостої економічно активної особи складає 50 років, а кожної чотирнадцятої – старше працездатного віку), а також негативні демографічні тенденції не сприяють нормалізації процесів відтворення робочої сили.
Припинення державного фінансування закладів професійно-технічної освіти зумовить руйнування усталеної системи підготовки робітничих кадрів, позбавить сотні тисяч молодих людей конституційних прав на професійну освіту, майже 40 тис. педагогічних працівників засобів для існування. Фактична ліквідація професійно-технічних навчальних закладів призведе до соціальної напруженості, погіршення криміногенної ситуації, позбавить Україну не лише евроінтеграційних перспектив, а взагалі перспектив зберегти статус економічно розвиненої держави. Зазначені негативні явища катастрофічно вплинуть на економіку та обороноздатність держави, матеріально-технічне забезпечення, соціальне становище незахищених верств учнівської молоді та педагогів, що викличе зростання соціального напруження у суспільстві.
Процес модернізації системи професійно-технічної освіти необхідно робити поступовим, науково підкріпленим, що забезпечить перехід до державно-громадської моделі управління професійною освітою, співзасновництва, багатоканального фінансування, перерозподілу повноважень на користь роботодавців, замовників кадрів при збереженні ролі держави в забезпеченні доступності та якості освіти.
Вл. інф.
