Жанна АРСЕНІЧЕВА, Профінформ ФПО:
"Днями була у відрядженні у нашому санаторії «Горинь». Завершивши свої справи, йду вже до воріт закладу, коли туди під’їжджає легковий автомобіль, типу «універсал», «під зав’язку» запакований продуктами харчування.
Усе це добро для переселенців, які мешкають у санаторії, привезла Лариса ГОЛОВАЧИК, голова Костопільської об’єднаної територіальної організації Профспілки працівників освіти і науки.
Далі її розповідь про те, як організовуються українці на місцях, у громадах, окремих колективах, під егідою профспілки, для допомоги у захисті нашої країни та задля підтримки переселенців.
- Усі освітяни Костопільщини з великою тривогою сприйняли інформацію про початок повномаштабного вторгнення росії.
Довго не роздумуючи, зібрали розширену президію районної ОТОП, винесли на розгляд питання щодо надання посильної допомоги нашим збройним силам, місцевій військовій частині і теробороні громади. Після чого розпочати збір коштів.
Теробороні відразу придбали товари, які вони замовили. В перші дні війни усі магазини були зачинені, тож домовлялися напряму з підприємцями, щоб вони відчиняли магазини, а ми вже закуповували різні товари за списком від тероборонівців.
Наступним нашим завданням було надати термінову допомогу нашим військовим з місцевої військової частини. Хлопці з якої, 24 лютого були на передовій, там потрапили під обстріли.
Потрібні були їм терміново планшети, адже вони зв’язківці. Ми ці планшети замовили закупили і оперативно передали на передову. Маємо навіть подяку від наших захисників! (на фото).
Далі провели розмову з кожною первинною профспілковою організацією громади, щодо можливості надання допомоги безпосередньо для ЗСУ, з подальшим перерахуванням на рахунок Нацбанку, який був відкритий з цією метою. Примітно, що усі первинки долучилися і підтримали дану ініціативу. (Від ред. Матеріальна допомога з профспілкових бюджетів різних рівнів склала 1 млн 518,4 тис. грн. Усі освітянські профспілкові організації долучаються).
Тут варто сказати, що з кожним наступним днем війни, із зони бойових дій у Рівненську області їхали переселенці: жінки з дітьми, старенькі, немічні, інваліди. Вирішили, що наступним нашим кроком буде допомога саме їм. Розселяли цих втікачів від війни у різних місцях. Але ми у профспілці прагнули допомагати адресно. Дізнавшись, що у нашому профспілковому санаторії «Горинь», який знаходиться у смт Степань вже розміщують тимчасово переміщених, я особисто зв’язалася з Ларисою Шишковською, директоркою санаторію, від неї дізналася, що необхідні були їй змішувачі, щоб замінити їх. Закупили. Чим передати? Вирішили передавати маршруткою. Але не будемо ж передавати лише змішувачі, знаючи, що в неї там живуть люди і є гостра потреба в продуктах харчування.
Тут варто деталізувати, що відразу після оголошення воєнного стану, заняття у школах тимчасово призупинилися, садочки теж були зачинені. Тож у приміщеннях освітніх закладів, зусиллями профспілкових комітетів та адміністрацій, створювали місця збору гуманітарної допомоги, продуктові склади, на харчоблоках готували напівфабрикати: вареники, пельмені тощо. Збирали кошти для закупівлі необхідних речей та ін.
У спортивних залах плели маскувальні сітки і досі ще плетуть у деяких школах. Це був такий собі мурашник. Отож, ми ще додатково передали, в той перший раз, ще заморожених продуктів. Чотири великих відерця вареників та пельменів.
Через деякий час знову надійшов сигнал SOS з «Горині» - терміново потрібні миючі та дезінфікуючі засоби. Частину ми закупили за профспілкові кошти, а частину, я, як попрохайка, випросила у місцевої підприємниці Наталки.
Вона, без питань відгукнулася, надала безкоштовно все, що було вказано у списку, ще й від себе додала багато чого. Коли я приїхала забирати коробки, щоб, знову ж таки, маршруткою передати на Степань (такий у нас логістичний ланцюжок налагоджений з перевізниками), мало не розплакалася побачивши ті пакунки!
Ну і так якось вже повелося. Їдемо з Гути, як не заїхати? Проїдемося селами: люди несуть хто що може: хтось буряків червоних, хтось пару кілограмів моркви, хтось консервацію домашню.
На Великдень готували теж туди передачу. Деражненська, Малолюбашанська громади, Мащанський ліцей, брали активну участь. Кажуть: «Нам не шкода. Тим більше для цих людей, які змушені були рятувати дітей і самі рятуватися від рашиської навали».
«Ось так, чим можемо тим і допомагаємо», - завершує свою розповідь Лариса Григорівна. А я, від себе додам, що країну у якій кожен громадянин боєць, неважливо, на передовій чи у тилу – не перемогти!"
