Гарантії зайнятості для всього ЄС можуть протициклічним заходом у процесі спільного вирішення кризи у галузі охорони здоров’я, зайнятості та екології.
З урахуванням каскаду глобальних криз, які призводять до хаосу у наших слабких економіках, додаткові витрати на гарантії зайнятості для безробітних можуть здатися екстравагантною ідеєю. Чи охорона здоров’я та справедливий енергетичний перехід є наразі непріоритетними?
І все ж, як сказав Кім Стенлі Робінсон, «на все теплішій, забрудненій вуглецем планеті завжди потрібно виконувати більше роботи». Справді, потреба у роботі зростатиме лише тоді, коли ми схочемо підтримувати навіть поточний рівень цивілізаційного розвитку. На тлі кризи коронавірусу у контексті Сполучених Штатів Робінсон прогнозує семизначну цифру безробітних та пропонує створити державний трудовий корпус у галузі охорони здоров’я, який би дав роботу 100 тисячам осіб.
Швидке створення
Згадайте, як раніше в США будували інфраструктуру. Швидке створення у 1930-х роках фундаментальної інфраструктури, яка служить і донині – від шкіл, лікарень та мостів до поштових відділень та музеїв – стало можливим завдяки Управлінню громадських робіт.
За кілька років свого існування Управлінню вдалося збудувати 40 тисяч нових будівель та відремонтувати ще 85 тисяч, – не кажучи вже про фантастичне відродження театру, мистецтва та музики, що дозволило американській культурі розквітнути, а згодом поширитися у світі. Загалом у період економічного спаду та війни Управління допомогло 8,5 мільйонам людей
Однозначна підтримка Папою Франциском «універсальної базової заробітної плати» як визнання «благородних, важливих завдань» зародилася з часу його роботи в Аргентині з картонеро (збирачами та переробниками сміття), працевлаштованими у рамках програми Plan Jefes. У травні 2002 року, коли рівень безробіття у країні сягнув максимуму у 25 відсотків, уряд втрутився у ситуацію і, у співпраці з органами місцевого самоврядування та неурядовими організаціями, профінансував створення робочих паралельно з іншими соціальними проблемами та проблемами охорони здоров’я.
Теоретичне підґрунтя
Окрім емпіричних доказів концепції в основі ідеї гарантій зайнятості лежить економічна теорія. Наше розуміння державної установи як «роботодавця останньої інстанції» бере свій початок із праць Джона Мейнарда Кейнса та Міхала Калецкі про природу капіталістичних криз та розвитку. Вони приділяли головну увагу постійному безробіттю у приватному секторі, який є консервативним у плані інвестицій. Візьмемо, наприклад, капіталістичне поняття «переваги ліквідності» Кейнса.
Проте сучасні вчені просунулися далі. Гарантії зайнятості дозволять згладити економічний цикл і зменшити величезні соціально-економічні наслідки криз, які ми наразі спостерігаємо з майже десятирічною регулярністю. Їхні антициклічні особливості не лише сприятимуть гнучким змінам у державних видатках, стабілізуючи зайнятість на високому рівні, але й захищатимуть від потрясінь роботодавців.
Гарантії зайнятості могли б дозволити встановити ефективний мінімальний рівень заробітної плати: кожен, чия винагорода гірша, зміг би скористатися програмою, тим самим запроваджуючи небюрократичну мінімальну заробітну плату. У світі, де зростання заробітної плати віддаляється від продуктивності – наблизившись до 70 відсотків ВВП у 1970-х роках, але впавши до трохи більше 50 відсотків у більшості країн ЄС сьогодні (див. графік), роботодавець останньої інстанції стає найбільшим другом робітничого класу.
З такою установкою подібна програма дозволила б представникам меншин та іншим маргінальним групам звертатися та активно шукати допомоги, зменшуючи тим самим залежність від неформальних, переважно незахищених відносин тіньової економіки. Зрештою, гарантії зайнятості – це не благодійність, а скоріше, забезпечення гідного життя і розширення прав і можливостей людини з метою відновлення стабільності її статусу продуктивного члена громади.
Зв’язок між кризами
Зв’язок між двома кризами, які ми безпосередньо спостерігаємо, – охорони здоров’я та масового безробіття – не випадковий. Безробіття спустошує Європу з часів Великої рецесії і ця проблема продовжує загострюватися внаслідок впливу COVID-19. У той же час державні служби, насамперед це стосується галузі охорони здоров’я та соціальної допомоги, відчувають брак кадрів та недофінансування.
Незважаючи на те, що під час переговорів з високопосадовцями у Брюсселі часто лунають протилежні аргументи, гарантії права на працевлаштування та охорону здоров’я є невід’ємною відповідальністю ЄС. Безробіття є фундаментальним і нерідко ігнорованим соціальним фактором, який визначає стан охорони здоров’я так само, як і нехтування навколишнім середовищем та спустошенням.
Згідно зі статтею 148 Договору про функціонування Європейського союзу, Єврокомісія уповноважена звітувати про Європейську опору соціальних прав у рамках свого Спільного звіту про зайнятість (СЗЗ) разом із Єврорадою. Більше того, стаття 122 закладає правову основу для здійснення Єврорадою відповідних заходів у разі виникнення серйозних труднощів та катастроф, які виходять з-під національному контролю. Насправді, коли йдеться про життя доречним може стати будь-який фінансовий крок.
Існуючі Молодіжні гарантії могли б стати правовою базою, яка дозволить рішуче рухатись до працевлаштування безробітних з метою заповнення прогалин у громадському обслуговуванні. Вони виявилися ефективним у якості пілотного проекту, але занадто бідно і погано фінансуються, щоб вирішувати поставлені перед нами завдання.
Потрійна загроза
Гарантії зайнятості ЄС однозначно допоможуть у боротьбі з потрійною загрозою безробіття, дефіцитом охорони здоров’я та занедбаністю навколишнього середовища. Їхні антициклічні особливості роблять їх ідеальним інструментом за будь-якої економічної погоди: спочатку їх можна застосовувати лише за необхідності, а далі – автоматично.
ЄС уже витрачає значні кошти на вирішення кожної із зазначених проблем. Він потерпає від спустошення у секторі охорони здоров’я та від екологічного лиха. Наразі йому необхідно розставити все на свої місця. Працевлаштування безробітних для вирішення проблем охорони здоров’я та довкілля означає послаблення тиску на вже існуючі видатки.
Це можна зробити шляхом розширення Молодіжних гарантій. Але нам необхідно зробити набагато більше змінити механізм їх фінансування. Адже країни, які несуть непропорційно велику частку тягаря цих проблем, також є країнами з найменшими фінансовими можливостями.
Ці розбіжності були вже надто очевидними під час міграційного сплеску, який відбувся одразу після розширення ЄС на схід. Понад 2,5 мільйона людей залишили лише Польщу у пошуках кращої заробітної плати та умов праці у багатших країнах. Не дивно: дипломована медсестра у Німеччині отримує щомісячну заробітну плату у розмірі майже 2500 євро, що вдвічі більше, ніж у Польщі.
Будь-яка країна, яка мляво виходить з рецесії, зазнає таких наслідків, які призведуть до її суттєвого відставання у середньо- та довгостроковій перспективі. Замість переміщення людей на робочі місця у більш забезпечені регіони Європи, нам необхідна стійка програма створення робочих місць там, де вони потрібні.
Таким чином, гарантії зайнятості можуть стати інструментом структурного розвитку, який стимулює зайнятість у неблагополучних регіонах. Якщо ми хочемо заповнити прогалини, ЄС конче необхідний такий загальний фінансовий механізм.
Ян Зигмунтовський
https://www.socialeurope.eu/work-for-all
