Міркуючи над питанням, що відбуватиметься в майбутньому з працівником без профспілок в Україні, за прикладом сценарію науково-популярного фільму, знятого History Channel, в якому американські вчені прогнозують, що станеться з територією США, тваринами та рослинами на ній, якщо людина зникне, то вимальовується наступна картина.
Тригером для знищення останнього оплоту захисту прав працівника – профспілок умовно можна визначити намагання держави прийняти численні законопроєкти, спрямовані на звуження або скасування їх прав та повноважень. І насамперед це стосується підриву традиційних профспілкових функцій – права на захист трудових прав та права на колективні переговори.
Зупинімося на проєктах законів «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок)» № 2681 від 27.12.2019, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність» № 5371 від 13.04.2021 та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції трудових відносин» № 5388 від 16.04.2021.
У суспільстві, на жаль, ці законопроєкти не викликають масового обговорення, адже, ймовірно, українці вважають, що це їх не стосується. Здається, що це лише проблема профспілок. Однак, якщо в Україні зникнуть профспілки, працівник лишиться сам на сам з роботодавцем, який буде пропонувати на ринку праці тільки вигідні для нього умови праці, й ніхто не матиме права втручатися у цей процес. Ні індивідуальні права, ні колективні інтереси працівників захищати буде нікому.
Законопроєктом № 2681 на законодавчому рівні взагалі пропонується нівелювати усі правозахисні функції профспілок.
Зміни, запропоновані в проєктах № 5371 та № 5388 продовжують політику, спрямовану на руйнування профспілкової діяльності в країні.
Отже, зосередимося на законопроєкті № 5388, який заплановано розглянути найближчим часом у Верховній Раді України.
Так, наприклад, запропоновані проєктом зміни зменшують трудові гарантії працівників і націлюють сторони трудових відносин будувати їх лише на договірній основі.
Як наслідок, профспілки значною мірою втратять позиції «повноцінної переговорної сторони», від якої залежить рівень забезпеченості інтересів найманих працівників у відносинах з роботодавцями. Фактично, це посягання на право профспілок щодо колективних переговорів.
Задекларована благородна мета законопроєкту 5388 – зменшення контролю держави над веденням бізнесу, фактично усуває баланс прав та інтересів між роботодавцем та працівником, надаючи значні переваги саме роботодавцю. Працівник буде повністю залежати від волі роботодавця.
У випадку прийняття проєкту закони будуть мінімально впливати на трудові відносини, тому що в основу відносин між роботодавцем та працівником буде покладено трудовий договір, укладений у письмовій формі.
При цьому проєктом не визначено єдиної форми трудового договору, однак допускається укладання строкового трудового договору у письмовій формі.
Така невизначеність щодо існування як усної, так письмової форми трудового договору з урахуванням запропонованих змін до статей 57, 58, 62, частини другої статті 66, статті 69 КЗпП (у частині виключення необхідності ведення правил внутрішнього трудового розпорядку) викликає безліч питань.
Отже, якщо запропонований законопроєкт буде прийнято, фактично в Україні трудові відносини переведуть у цивільно-правову площину (стаття 13 Цивільного кодексу України визначає межі здійснення цивільних прав. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства). На сьогодні регулювання трудових відносин в Україні здійснюється на підставі законодавства про працю, зокрема Кодексу законів про працю. Згідно зі статтею 3 КЗпП, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Запропонована модель врегулювання трудових відносин підозріло нагадує американську, яка характеризується найбільшим зближенням трудового і цивільного права, більшою свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, великим розривом в оплаті праці.
Слід зазначити, що незважаючи на свободу у трудових відносинах американського роботодавця, звільняти працівника за трудовим договором він зобов’язаний лише на законних підставах.
Особливістю правового регулювання праці в США є відсутність трудового права як самостійної галузі. Колективне трудове право і індивідуальне трудове право разом складають підгалузь підприємницького права. У США відсутній трудовий кодекс. Проте, законотворці нічого не змінюють в удосконаленні процедури розгляду трудових спорів.
Профспілки у цьому законопроєкті позбавлять багатьох прав, а саме: скасовується процедура надання згоди профспілки на звільнення працівника, виключається необхідність ведення правил внутрішнього трудового розпорядку або графіків змінності (їх ведення залишається на розсуд роботодавця); час початку і закінчення щоденної роботи пропонується встановлювати за згодою працівника і роботодавця; при залученні працівників до надурочних робіт та роботи у вихідні дні профспілка лише інформується, одержання на це дозволу від профспілки скасовується; з профспілкою не узгоджуватиметься перенесення щорічної відпустки тощо.
Сам на сам з роботодавцем у спірних питаннях. Звернення або до Центрів безоплатної правової допомоги, або до адвокатів. Тривалі судові процеси. При цьому колективні інтереси працівників відстоювати буде взагалі нікому. Таким є майбутнє без профспілок.
Сьогодні в світі налічується 195 країн. 193 країни світу є членами Організації Об’єднаних Націй і дві країни не є її членами: Святий Престол (Ватикан) та Держава Палестина. Профспілки існують майже в усіх країнах світу, навіть у Ватикані. Лише 11 країн фактично не мають профспілок.
До цих країн належать:
– Саудівська Аравія. Шаран Барроу, генеральний секретар МКП, заявила, що в Саудівській Аравії не існує жодної профспілки, оскільки закон не дозволяє їм існувати: «Співробітникам дозволяється організовувати лише так звані комітети робітників, які повинні включати участь уряду та роботодавця. Саудівська Аравія забороняє профспілки і порушує всі міжнародні норми».
– Респу́бліка Нау́ру – карликова держава на однойменному кораловому острові в західній частині Тихого океану. З населенням у 13000 осіб Науру не має профспілкової структури.
– Маршаллові острови. Із загальною кількістю населення 59000 осіб Маршаллові острови мають слабку економіку, і відповідно, тут відсутня профспілкова структура. Конституція передбачає загальне право на об’єднання, однак законодавства, що стосується профспілок, колективних переговорів чи страйку, не існує.
– Тонга. У цій країні немає офіційних профспілок, хоча закон парламенту 1964 року передбачає законодавство, необхідне для створення профспілок (2009 р.). Нова Зеландія допомогла створити Асоціацію медсестер Тонги, яка є об’єднанням медсестер Тонги в Новій Зеландії.
– Бруней. Фактично відсутня профспілкова діяльність і законодавча база як для колективних переговорів, так і для страйків. Закон про профспілки 1961 року дозволяє створення профспілок, які повинні бути зареєстровані в уряді. Закон забороняє роботодавцям будь-яку дискримінацію працівників, пов’язаних з профспілковою діяльністю, а профспілкам дозволяється створювати федерації. Однак, закон забороняє профспілкам та федераціям приєднуватися до міжнародних профспілкових органів без згоди уряду.
– Мальдіви. На Мальдівських островах немає законодавчих норм про виробничі відносини, заснованих на правах профспілок та колективних переговорах, є лише Закон про зайнятість, який не відповідає меті. Зміни до Закону про зайнятість, нешодавно розроблені Міністерством економічного розвитку, сприятимуть масовому скороченню та цілеспрямованому звільненню членів профспілки, збільшать можливості роботодавців у розподілі плати за послуги, від якої залежать працівники, та ін. Зміни були внесені в односторонньому порядку, за винятком TEAM та інших профспілок, і уряд не відповів на занепокоєння профспілок.
– Мікронезія. Країна Тихоокеанського регіону, з нечисельним населенням та слабкою економікою, переважно за рахунок натурального господарства та рибальства, Мікронезія не має профспілкової структури.
– Екваторіальна Гвінея. Єдина спілка робітників Екваторіальної Гвінеї (UST) не зареєстрована урядом, а тому не може відкрито діяти в країні.
– Центральна Африка. У 1981 році урядом Девіда Дацко було створено Конфедерацію центральноафриканських робітників, що підтримується урядом і на практиці не відстоює права працівників.
– ОАЕ. У країні немає незалежних профспілок, однак уряд надав певній професійній асоціації обмежену свободу висловлювати занепокоєння, пов’язане з роботою, та право подавати скарги.
– Афганістан.Національна спілка робітників Афганістану (NUWA) була єдиним трудовим органом Афганістану з 1990 року до приходу моджахедів до влади в 1992 році. До 1990 року її роль виконувала Центральна рада афганських профспілок (CCATU). Наразі немає повідомлень про існування механізмів колективних переговорів, страйків та іншої організованої промислової діяльності.
У випадку прийняття законопроектів №2681, № 5371, № 5388 наступною у цьому переліку може бути Україна.
Оксана Зайцева
