Як на непростому шляху України до Євросоюзу не допустити звуження трудових прав та соціальних гарантій для людини праці, - навіть за умов воєнного стану? Відповіді на це непросте питання спільно шукають профспілки, місцева влада та роботодавці Рівненщини. Адже попереду - велика відбудова зруйнованої ворогом країни: тож наш людський капітал нині на вагу золота, - переконаний голова Федерації профспілок Рівненської області Микола ШЕРШУН.
- Миколо Харитоновичу, Ваш багаторічний досвід господарського керівника та народного депутата України кількох скликань, звісно, допомагає зорієнтуватися і в нинішніх реаліях, виокремити пріоритети. На чому маємо зосередити зусилля вже сьогодні, щоб не впасти в глибоку економічну прірву, коли здобудемо перемогу?
- Щодня ставлю собі це питання... Річ у тім, що досвід, про який кажете, набутий у мирному житті, коли все було значно простіше, а ми жили щасливо, не завжди цінуючи те, що мали.
Але найбільш недооціненим, як на мене, був і, на жаль, залишається наш людський капітал. Підкреслюю: не ресурс, - а саме капітал: бо ресурс вичерпується, а капітал - примножується. Якщо задіяти справді ефективні механізми управління. Пригадую, коли очолював обласне управління лісового та мисливського господарства, помітив: один водій лісовоза виконує три норми - тобто, працює значно ефективніше від інших. Вирішив його мотивувати: кажу, лісовоз, на якому працюєш, після відпрацювання встановленого терміну експлуатації, переходить у твою власність. То була зовсім інша суспільно-економічна формація, й мене, м’яко кажучи, не зовсім зрозуміли колеги... Але таки вдалося знайти механізм, як передати машину: і вона ще довго служила чоловікові.
- Це маленький приклад того, як зробити людину праці великою - в прямому й переносному сенсах. Утім, чимало роботодавців, користуючись воєнним часом, прямо скажемо, експлуатують людей: без вихідних, без свят, без відпусток вони часто працюють за мінімальну оплату...
- Нам відомі такі, з дозволу сказати, роботодавці. Щойно люди сигналізують про це, ми одразу втручаємося, стаємо на їх захист. Нові трудові закони надали роботодавцям доволі широкі права: але ж ними часто зловживають!
Хочу, щоб мене почули ті, хто працює на економічному фронті: й нині, й у повоєнний час успіх матиме той, хто зуміє належно змотивувати працівників. Бо інвестори до нас прийдуть закордонні, - але ж Україну відбудовуватимуть насамперед наші люди. Це і наші захисники, які повернуться з фронту і яким маємо створити умови для соціалізації, перекваліфікації, - словом, максимально швидкої адаптації до мирного життя з відчуттям власної потрібності країні. За підрахунками Кабміну, які днями озвучив міністр фінансів, за межами України перебувають 6,2 мільйона громадян. Там через оплату товарів та послуг вони щомісяця витрачають два мільярди доларів! Як повернути цих людей, як залучити їх до відбудови України? Звісно, лише через створення привабливих робочих місць, із вмотивованою заробітною платою, що наближається до рівня країн ЄС, - по-іншому не вдасться. Людський фактор як нематеріальна складова бізнесу, без жодного перебільшення, є і буде визначальним для нашого економічного розвитку. Цю істину чудово зрозуміли, приміром, у Кремнієвій долині, куди тягнуться кращі уми з усього світу. Після перемоги в нас буде шанс перетворити Україну на таку долину, - і маємо ним скористатися! Тому важливо створити такі умови, за яких кожен працівник сповна розкриє свої здібності. Взаємна довіра, мотивація, відповідальна командна робота, - ось надійні помічники наших роботодавців. Шкода, що переважна більшість із них поки не задумується над цими речами. А пора, ще й як пора!
- Яку роль у цих процесах відводите профспілкам?
-Безпосередню! Коли людина відчуватиме, що за нею є профспілка, почуватиметься значно впевненіше, - навіть у вкрай непростих сьогоднішніх реаліях. Роль профспілок - стати локомотивом соціального діалогу. А він, на жаль, не спрацьовує насамперед на державному рівні - хоча маємо Тристоронню соціально-економічну раду (уряд - роботодавці - профспілки), членом якої є і ваш покірний слуга. Хоча такий діалог нині як ніколи важливий. Зрештою, це необхідна умова вступу України до Євросоюзу. Про це вкотре нагадала голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, наголосивши на «розширенні соціального діалогу та колективних переговорів в Україні на національному рівні». Зокрема, у відповіді на пересторогу Європейської конфедерації профспілок про те, щоб у війну, коли протести заборонені, не відбулося наступу на трудові та соціальні права українців. До речі, Федерація профспілок України є повноправним членом згаданої конфедерації насамперед завдяки зусиллям голови ФПУ Григорія Осового. Зрештою, дієвішого механізму, ніж поглиблений соціальний діалог, коли наболілі питання вирішуються консенсусом, ніхто в світі ще не придумав.
-Але ж на Рівненщині таке розуміння було й задовго до повномасштабної війни, коли профспілкові керівники поїхали в щойно утворені територіальні громади, яких нині 64?
- Їхали з головним меседжем: не допустити звуження трудових та соціальних прав людини праці. Доводили, переконували: надійним гарантом тут буде профспілка в кожному колективі та колективний договір, який зафіксує головні моменти співпраці між роботодавцем та найманим працівником. Не секрет, деякі голови громад казали: навіщо нам ті профспілки? Але з переважною більшістю знайшли порозуміння Так, уже дев’ять громад області створили тристоронні соціально-економічні ради з представників місцевої влади, роботодавців та профспілок. За аналогією з тією, що діє на рівні області - ви ж не раз були на її засіданнях. А публічне обговорення наболілих питань - то вже пів справи у їх вирішенні. Профспілка має бути скрізь і наполегливо відстоювати інтереси людей та разом із роботодавцями ефективно мотивувати їх до праці. До речі, вже маємо непоодинокі приклади, коли люди об’єднуються й відновлюють профспілки на місцях. Приємно, що нашим досвідом активно цікавляться колеги з інших областей.
-Тобто, потреба модернізації профспілкового руху теж назріла: він має відповідати не лише букві й духові закону, а й насущним запитам людей?
-Та навіть перезріла! Програма-максимум - такий авторитет профспілок, як у країнах ЄС. Маємо приклад - досвід польської профспілки «Солідарність», який ми вивчали на запрошення наших добрих сусідів. Це вже своєрідний бренд у суспільстві, яке назавжди позбулося комуністичного минулого. В тому числі завдяки активній лідерці «Солідарності» Анні Валентинович (Любчик). З’ясувалося, що вона - українка, народилася й росла в селі Садове неподалік від Рівного. Але в другу світову польські пани, в яких служила Ганна, вивезли 12-річну дівчину до Польщі. Там, на корабельні у Гданську, вона стала кранівницею, яку в 1989-му незаконно звільнили. Саме на її захист постали робітники. Так народилася профспілка «Солідарність», яка переросла в потужний громадсько-політичний рух. Сама ж пані Валентинович, будучи позаштатним радником президента Качинського, загинула разом із ним у літаку, що прямував до Смоленська, в квітні 2010-го на вшанування жертв розстрілів Катинської трагедії 1940 року. Але через 70 років росія влаштувала нову Катинь...
Тобто, нам є заради кого вдосконалюватися та поглиблювати модернізацію профспілок. Інтереси людини праці ця легендарна жінка ставила вище від національності. До речі, ми вже відновлюємо контакти з польськими профспілками, які перервала війна.
-Із перших її днів Федерація профспілок області перетворилася на гуманітарний хаб допомоги і нашим захисникам, і цивільним, яких війна жорстоко вигнала з рідних домівок...
-Спілчани, як то кажуть, настіж відкрили і свої двері, й великі щирі серця.
Ось де проявилися найкращі людські якості кожного. Навіть наші маленькі первинки довели: вони мають величезний потенціал! Судіть самі: 40 мільйонів гривень ми вже спрямували на допомогу Збройним Силам, - і це особисті кошти кожного небайдужого і невтомного спілчанина. Осередком добра та милосердя став наш санаторій «Горинь», що в мальовничому поліському селищі Степань Сарненського району. Від початку війни він безкоштовно прихистив уже понад дві тисячі людей із «гарячих точок» країни, і його двері відчиненій сьогодні. Пишаюся, що ми достойно складаємо, вочевидь, головний іспит у своєму житті - на нашу українську незламність.
-І водночас розширюєте й поглиблюєте соціальний діалог?
Так. Нещодавно уклали меморандуми про співпрацю з керівниками всіх чотирьох районів області та об’єднанням «Роботодавці Рівненщини». На публічні зустрічі на місцях запросили представників первинок із різних галузей, щоб із перших вуст почути, чим живуть люди. І вони розкрилися - скучили за живим спілкуванням! Приміром, у Володимирецькій багатопрофільній лікарні Вараського району первинна профспілкова організація ще більше зміцніла, стала ініціатором багатьох добрих справ і для наших захисників, і для членів їхніх родин. Тож до неї вже просяться навіть люди з інших колективів.
Або взяти споживчу кооперацію Рівненщини. Тут працюють без жодної бюджетної копійки, - але зберегли всі робочі місця й навіть примножили довоєнні обсяги господарювання. Відповідно наповнюють бюджети різних рівнів життєдайними податками, а члени профспілки отримують матеріальну допомогу на оздоровлення та лікування. Не забувають ні про ветеранів, ні про родини наших захисників: природа профспілки - бути там, де найскладніше.
У кожному районі, згідно з рішенням президії, обрано представників Федерації профспілок області. Вони тримають руку на пульсі щоденного життя й доносять до людей наші цінності. До речі, оновлений Закон «Про колективні угоди та договори» синхронізований із європейським законодавством, він осучаснює трудові відносини й набирає чинності по завершенню воєнного стану. В тексті враховано пропозиції з місць: зокрема, три - з Рівненщини. Свої пропозиції ми надали й до нового законопроекту «Про соціальний діалог в Україні». Сподіваємося на його швидке прийняття.
Спілкувалася Інна ОМЕЛЯНЧУК
