Хто для нас є Тарас Шевченко?
Український Поет, Художник, Прозаїк, Мислитель, Державотворець, Письменник, Академік, Кобзар, Пророк, Світоч, Українець, Патріот, Націоналіст, Духовний Гетьман, Символ України, Провідник, Лідер Нації, Громадський Діяч, Національний Герой, Просвітитель, Революціонер, Інтернаціоналіст...
Усі перелічені звання, титули, слова щодо Тараса Шевченка у певний час і у різних обставинах мають своє вагоме значення та право на існування. Але його постать і поява творів для нас, українців, і не тільки для нас, стали історичною, духовною, національною, пророчою знаковою подією. Подією відродження України, воскресіння її історії.
Через друкування і поширення його творів зривається «вето» замовчування про життя українців, а радше виживання чи животіння в кріпацтві простого народу в імперській росії.
З першим виходом Шевченкового «Кобзаря» (1840 року), у якому опубліковано лише 8 віршованих творів (а царська цензура вилучила 77 рядків), однак навіть у цьому урізаному варіанті 17 разів згадується слово Україна, слова Бог, Батьківщина, Ненька, Гетьманщина, Козаччина, Січ, Воля, Доля, Дніпро, козаки, запорожці – символи, які асоціюються з українським народом. І немає жодного слова росіянин, а понад два десятки разів згадується слово москаль, московщина і їх негативна характеристика.
Вся творчість Тараса Шевченка – це історична, гірка і болюча, войовнича і зрадницька, справедлива і відкрита правда про Україну, її минуле, тогочасне і майбутнє.
Особливість характеру Шевченка і його поезії у тому, що для нього не існує табу на правду чи неправду, справедливість чи підлість, добро чи зло, авторитети держиморд, царя-сатрапа, чи земляка-перевертня, раба. Називаючи все своїми словами, царя – катом, що здатен будувати тюрми, вести колоніальні війни проти сусідів називаючи це «освобождєнієм», ліквідовувати і знищувати культуру і мови народів під гаслом «прсвєтітєльства і цівілізації», насаджуючи московське «православіє», одурманення і закабалення під личною «благодєнствія і русскага міра».
Добре знаючи ще з малих літ Святе Письмо – Біблію, життя Ісуса Христа і його тернистий шлях проголошення правди, яка закінчилася розп’яттям Ісуса на Хресті, – Шевченко не кається за свої дії, свої твори, свої погляди. Його арештовують за «крамольниє стіхі» та за участь, звертаю увагу, у Слов’яно-українському товаристві, а не у Кирило-Мефодіївському товаристві, де слово «українське» не мало права на існування в російській імперії. Вирок – 10 років заслання «под строжайшім надзором» без права писати і малювати. От що значить бути справді українцем і жити за правдою. Із 47 років життя Тараса Шевченка 24 – це кріпацтво, 10 – заслання і лише 13 – воля (9 до арешту і 4 після звільнення, під постійним наглядом поліції).
Нелегка доля випала й на твори Кобзаря. «Сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталанні думи. Та так проклята одчистила, що я ледве впізнав свої діточки» – так зазначав Т. Шевченко про свої вірші, не уявляючи, що й через сто і двісті років його твори будуть «под строжайщім запретом» то російської імперії, то большевицької комуни, то совєтщини з «українізацією», та і в часи незалежності України, коли цензорами були представники 5-ї московської колони-отрути у різних інституціях України.
В підтвердження лиш декілька історичних фактів: 1847 рік – за особистим повелінням царя Миколи І міністром внутрішніх справ була видана заборона на продаж «Кобзаря» Тараса Шевченка; 1860 – спотворення цензурою «Кобзаря», який вийшов у друкарні Пантелеймона Куліша.
Десятки циркулярів, постанов, указів із забороною друкувати українською мовою, а все що надруковано у т.ч. Кобзар, намальовано, вишито, створено і нагадує українське, – забороняти, знищувати, ліквідовувати. Як зазначив у 1870 році міністр освіти російської імперії Дмітрій Толстой: «Конєчной целью образованія всєх інородцєв, что прожівают в імпєріі, должно бить обрусєніє».
А до творів Т.Шевченка було застосовано правило друкувати усе, крім національного, що нагадує Україну чи українське, і яке викриває московське. Тому не друкувались твори і сьогодні ще упускаються такі, як «Великий льох», «Гоголю», «До Основ’яненка», «За що ми любимо Богдана?», «Заступила чорна хмара...», «Іван Підкова», «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє», «Іржавець», «Розрита могила», «Тарасова ніч», «Чигирине, Чигирине...» та «Якби то ти, Богдане п’яний...».
Загроза імперії від творів Шевченка спричинила заборону російськими урядами і чиновниками будь-яких заходів, святкування чи відзначення Дня його народження та закриття організацій і друкованих видань, які стосувалися Шевченка, а значить України.
Існування української мови, історії, як і саме існування українського народу, стало більмом, кісткою в горлі людиножерської, канібалістичної росії, а заборона і знищення усього українського кривавою лінією тогочасної російської імперської політики, згодом комуно-більшовизму, і вилилося у ХХІ столітті російською окупацією українського Криму і Донбасу у 2014 та повномасштабною окупаційно-терористичною війною, розпочатою росією проти України у 2022 році.
Сьогодні Тарас Шевченко і його твори, особливо ті, що заборонялися в усі часи, є духовним дороговказом сучасної української нації, що зве до бою за Волю, є пекельним вогнем, який знищує московську нечисть не тільки на полі війни, але й у головах малоросів і хохлів, які прозрівають та усвідомлюють, що вони Українці, а не «раби й підніжки, грязь москви», як писав Шевченко.
Шевченко показав нам приклад, як прожити гідно своє життя, що є пріоритети і є вибір. І для нього стали цінностями: вільна Україна, її історія й народ, а шляхами досягнення – голосіння правди, боротьба з деспотією, віра в Бога, праця і освіта. Він залишив нам і світу скарби національної величі, нескореності духу і перемоги правди. Тому й увінчаний й прославлений на усіх континентах планети і на рідній, на своїй землі, (як любив говорити Кобзар), в граніті і в металі, у книгах і картинах, в малюнках і в різьбленні, у гравюрі і в серцях.
І на оновленій землі врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати, і будуть люди на землі.
З Днем народження, дорога українська родино: з народженям Шевченка, України і нас!
Євген Драп’ятий,
заступник Голови ФПУ
