Ексклюзивне інтерв’ю газеті «Профспілкові вісті» голови Профспілки захисників України, спортсменів та працівників сфер Сергія БИЗОВА.
– Нещодавно профспілка вручила 100-тисячний членський квиток. Такій динаміці може позаздрити будь-яка громадська організація. Відкрийте секрет, завдяки чому таке зростання членства?
– Ми традиційно приділяємо велику увагу менеджменту. Коли працівник або військовослужбовець вступає до нашої профспілки, ми не очікуємо від них членські внески. Ми відразу знайомимося з тими, хто подав заяви, серед яких і ВПО, дружини загиблих або поранених на війні військовослужбовців, цікавимося, хто з них працевлаштований, кому потрібна матеріальна допомога. Після чого надаємо соціальну допомогу тим, хто цього потребує. Це трохи б'є по гаманцю профспілки, але з іншого боку люди починають бачити, що вони вже сьогодні, з першого дня – в родині, в профспілковій організації.
Як приклад, можу навести Миколаївський обласний центр зайнятості, Зараз з його працівниками ми створюємо первинну профспілкову організацію. Директором там працює колишній профспілковець Дмитро Оборонько. І він розуміє, що таке профспілковий рух.
Під час моєї зустрічі з трудовим колективом Центру, ми обговорили найбільш чутливі для працівників питання, пов’язані з економічним і соціальним захистом, регулюванням трудових відносин. У підсумку колектив одноголосно прийняв рішення створити первинку і увійти до нашої профспілки.
До всього сказаного хочу додати, що мова йде про 100-тисячний профспілковий квиток на сьогоднішній день. Це не так і багато, тому що зараз до нас доєднуються: 7,5 тис. працівників в системі Державного центру зайнятості, 11 тис. фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих і ще близько 2 тис. працівників у системі Міністерства справ ветеранів. З міністерством ми плануємо підписати галузеву угоду.
Що стосується військових, то за останній час ми створили первинні профспілкові організації у 105-й бригаді ТРО – Тернопільській, 104-й бригаді ТРО – Рівненській, 122-й бригаді ТРО з Одещини, 39-й Одеській бригаді морської піхоти, 36-й Миколаївській бригаді морської піхоти, 123-й бригаді ТРО та у полку ССО з Миколаєва.
Приєднався і Рівненський державний бурштиновий завод – 400 працівників. Цей процес наростає як сніжний шар. Вважаю, що повоєнний період буде часом профспілок.
– Сьогодні багато членських організацій ФПУ сприймають як взірець соціальний захист членів вашої профспілки. Поділіться досвідом, як в умовах війни досягти такого результату?
– Я знову, щоб не бути голослівним, звернуся до конкретних прикладів із нашої роботи. І на цьому прикладі ми побачимо, що випускає держава, де треба допрацьовувати.
Наприклад, візьмемо нашого профактивіста Максима Галустяна, який проходить службу в 241 бригаді. Він кіборг, з 2014 року на війні, воював на всіх гарячих напрямках. Максим отримав відкриту черепно-мозкову травму на першій лінії фронту і потрапив до Харківського шпиталю. Лікарі його підняли, два тижні пролікували, а далі, кажуть, йди шукай собі реабілітацію, тому що в НСЗУ всі пакети переповнені, ти не зможеш нікуди потрапити.
Тоді він приїхав до Києва і просив профспілку про допомогу. Ми звернулися до командування Медичних сил ЗСУ, і оперативно вирішили питання отримання ним виплат за поранення. Профспілка оплатила йому 21 день реабілітації в профспілковому санаторії у Миргороді. Він поправив своє здоров'я, повернувся в рідну бригаду і продовжив службу. Такий алгоритм дій нами засовується практично до кожного спілчанина, який отримав поранення.
Це я навів приклад, коли військовослужбовець повертається на службу, але є ситуації, коли через тяжкість поранення, психологічний стан, він вимушений звільнитися з армії. В цій ситуації ми надаємо максимальну допомогу в працевлаштуванні через Державний центр зайнятості, з яким співпрацюємо. Але з практики бачимо, що все одно цього не вистачає. Інколи є великий запит на суспільну діяльність, чи зайняття власним бізнесом.
Якщо ветеран іде в ветеранський бізнес, то одразу стає вже роботодавцем, а два його побратима, які працюють з ним, лишаються членами профспілки. Є інша складова, де ми з нашими стратегічними партнерами із бізнес-спільноти, СЕО Клуб Торгово-промислової палати, Юзівського клубу, Інспірії, проговорюємо, де вони зможуть йому надати робоче місце, як спеціалісту, і створити умови, за якими він буде отримувати гідну заробітну плату, навчатися, розвиватися, проявляти себе. Ми побачили, що найкраща соціальна адаптація відбувається в трудовому колективі.
– Соціальний діалог – це не просте питання в умовах воєнного стану. Яка роль профспілки у взаємодії з державними органами та органами місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими громадськими формуваннями?
Якщо ми говоримо за основи демократії, то це завжди баланс сил – рівні взаємовідносини державної сторони, профспілкової сторони, сторони роботодавців. Саме через соціальний діалог ми вибудовуємо нашу взаємодію. Спочатку це було непросто, тому що не всі сприймали, не всі розуміли сутність профспілкового руху.
Ми уклали угоду з Міністерством у справах ветеранів України, за якою кожному ветерану, який працевлаштовується через державну сторону за сприяння Міністерства, рекомендують вступити до нашої профспілки. Чому? Тому що Міністерство розуміє, коли починаються трудові відносини роботодавця і працівника, їм треба соціальний партнер, який буде опікуватися ветеранами і вирішувати спірні питання, пов’язані з трудовою діяльністю.
Саме Міністерство під час перемовин запропонувало цю модель. В такій парадигмі ми і рухаємося. Що стосується законодавчої гілки влади, то на сьогодні близько 10-15 народних депутатів вже зголосилися стати представниками нашої профспілки у Верховній Раді.
Найближчим часом рішенням Ради профспілки ми затвердимо кількість наших представників у парламенті, будемо обговорювати персоналії. Наскільки потрібно таке представництво? Наприклад, ми зіштовхнулися разом з профспілкою працівників культури, з якою у нас створено СПО, з позицією Міністра молоді та спорту, який не бачить доцільності в укладанні нової галузевої угоди, наполягаючи, щоб продовжувалася чинна. Тоді окремі народні депутати стали пліч-о-пліч з нами. Вони звернулися до нього з депутатським запитом і поставлять запитання до Міністра у парламенті під час Дня уряду.
І з місцевими органами влади ми також проводимо багато ветеранських заходів. Але є і неприйнятні речі, коли хтось намагається використовувати ветеранів у політичних ігрищах. Такі приклади є в Київській, Харківській та Рівненській областях. Ми, як профспілкова сторона, не дозволимо розривати військове середовище, яке має займатися зараз соціальною адаптацією. Це небезпечно для нашої держави.
– Громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та створенням безпечних і нешкідливих умов праці. На Ваш погляд, як він має бути організований? Що потрібно зробити, щоб член профспілки відчував себе захищеним?
– Щоб організувати дієвий громадський контроль в трудових колективах, мають діяти профспілкові організації.
Сьогодні у нас викривлене бачення про того, хто захищає рядового працівника. Такі захисники навіть не можуть отримати повну необхідну інформацію про працівників, коли немає профспілки. Створюються приватні компанії, підприємства, де роботодавець або власник цієї компанії говорить: «Та мені ж профспілка не потрібна, я сам їх захищаю».
Це називається панщина. Тому, в першу чергу, працівник має знати, що є профспілкова організація, і мати право вибору. Тоді наступним питанням стане робота первинки, її керівника, його жертовності, готовності до роботи, тому що це певна відповідальність.
І далі, якщо ми не втрачаємо цю синергію, ми формуємо профспілкові органи аж до загальнонаціонального рівня, де ми будемо спроможні захистити рядового члена профспілки, працівника, уже на колективних перемовинах. Укласти галузеву, територіальну, Генеральну угоди в інтересах працівника.
– Поділіться планами діяльності профспілки на найближчу перспективу. Ви людина креативна, які новації нас очікують?
– Ми готуємо декілька пілотних проєктів. Зокрема, ми будемо займатися не лише працевлаштуванням членів профспілки, а плануємо займатися ще і делегуванням членів профспілки на ті чи інші посади державного і приватного секторів економіки, щоб вони зі сторони працівника, знаючи безпосередньо проблеми, могли брати участь в соціально-економічному розвитку підприємтсв, впливати на перерозподіл прибутку в інтересах простих працівників, отримати не на словах, а на ділі робітничу демократію, забезпечити розвиток профспілкового руху в трудових колективах.
Ми вже маємо проєкти кадрових рішень і на державному рівні, і в приватному секторі економіки, я міг би їх оголосити, але, думаю, буквально через декілька місяців, ми з вами зможемо провести ще одне інтерв'ю, і я поділюся результатами.
– Добре, тоді у розвиток попереднього запитання. Ваша профспілка виросла за досить короткий термін часу. Як ви плануєте проводити навчання з новими людьми? Ви ж згодні, що їх треба навчити профспілковій діяльності?
– Так, прийшла велика кількість молодих людей, багато з яких не уявляють обсягів діяльності і не мають практичного досвіду роботи в профспілковій організації. Але в них є велика жага до змін та бажання принести користь людям.
Ми маємо певне концептуальне бачення, як готувати професійні кадри і профспілковий актив, щоб вони чітко знали, дотримувалися і виконували положення Статуту та програмних документів профспілки так, як це належить. Самі навчаємося і навчаємо інших.
Цим напрямом роботи у нас опікується професор Скулич Євген Денисович. Він організує навчання з головами первинок та фахівцями і активістами профспілки. Щоб підвищити кваліфікацію наших спілчан, ми активно співпрацюємо з АПСВТ ФПУ. Ми залучаємо їхніх викладачів, розширюючи наші можливості.
Взаємодопомога – це основа філософії родини. Те, що в міжнародному профспілковому русі закладено у зверненні членів профспілок один до одного – брат і сестра, – такі ж відносини вибудовуємо і в нашій профспілці. Що стосується знань і навичок профспілкової роботи, то однозначно ми будемо звертатися по допомогу до ФПУ, ветеранів профспілкового руху, залучати майно профспілок на службу людям
Ми з повагою ставимося до тих, хто віддав життя профспілковому руху і добре знає як теорію, так і практичну його сторону. Це і керівники членських організацій з багатим досвідом і, в першу чергу, голова ФПУ Г. В. Осовий, який віддав близько 50 років служінню людям. Це наші наставники, які завжди зможуть нас підсилити.
розмову вів
Юрій Работа
