У переддень Дня працівника соціальної сфери хочеться розповісти про тих, хто щодня без гучних слів робить добрі справи — працівників Звенигородського будинку-інтернату для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю. Це не просто заклад — це велика дружня родина, де старість зустрічають із гідністю, де кожна людина відчуває тепло і турботу, а працівники — свою значимість і любов до справи.
- Це не просто заклад — це дім, у якому живе людяність
Звенигородський будинок-інтернат — це сучасний соціальний заклад, де створено домашні умови для гідного життя людей похилого віку та осіб з інвалідністю.
Тут немає байдужості — є розуміння, підтримка, щирість. Директором інтернату Леонідом Грициком в активній співпраці з профспілковим комітетом проводиться вагома робота щодо покращення умов праці та соціального захисту працівників закладу. Адміністрація та профспілка також працюють над тим, щоб кожен підопічний почувався потрібним і доглянутим, мав можливість реалізувати себе, відчути повноту життя.
Забезпеченню таких умов для всебічного гармонійного розвитку мешканців інтернату в значній мірі сприяють заняття в Університеті ІІІ віку “Освіта дорослих впродовж усього життя”, який активно працює в закладі з 2011 року. В Університеті діють чотири факультети, в тому числі: “За здоровий спосіб життя”, історико-краєзнавчий, прикладного мистецтва та факультет комп’ютерних технологій. А також працює 15 гуртків за інтересами. Це все об’єднане в чітку систему щоденної пізнавально-розвивальної і виховної роботи з підопічними, що сприяє збереженню і розвитку їх фізичних, соціальних, психологічних та інтелектуальних здібностей, оволодінню новими знаннями, розширенню кола спілкування. Родзинкою в цьому є змістовна робота волонтерів-педагогічних працівників Звенигородської гімназії №5 та Центру дитячої та юнацької творчості, з якими укладено Договори про співпрацю.
- Працівники — люди з добрим серцем і професійним досвідом
Основна цінність інтернату — це його люди. Понад 45 років свого життя Лариса Ніколюк, старша сестра медична, присвятила соціальному закладу, медико-соціальній підтримці людей похилого віку. Працівники інтернату — Володимир та Віра Гуртовенки, Борис Бабенко, Анна Грищенко, Раїса Колісник, Людмила Соколова, Тетяна Шарапова — розпочали свій професійний шлях 40 років тому, який став для них справою життя.
Мають за плечима більш як три десятиліття самовідданої праці, служіння людям — Галина Глушенко, Ірина Кармазіна, Галина Дащенко, Світлана Петренко, Тетяна Коміренко, Любов Лелека, Наталія Покоса, Тетяна Шатковська, Олександр Чирка, Віктор Могилко, Анна Горобець. Великий соціальний колектив дружньо приймає внутрішньо переміщених осіб та радо вітає молодь, які приносять нові ідеї, молодий запал і бажання вчитися у старших колег.
Старше покоління передає досвід, традиції, навчає тонкощам спілкування з людьми, терпінню, щирості. Молодші — додають енергії, оптимізму, сучасних підходів. Разом вони створюють згуртовану команду, в якій кожен знає, що головне — не посада, а щира відданість справі.
- Трудові династії — сімейна традиція служіння людям
Сімейні династії в колективі є символом традицій і єдності. В інтернаті працюють сім’ї, в кілька поколінь: Хоменко, Чирки, Могилко, які передають любов до своєї професії, як найціннішу спадщину. Коли донька продовжує справу матері, а онука — шлях бабусі, це означає, що в цьому закладі добрі справи множаться і стають надбанням цілої родини. Такі історії наповнюють життя колективу змістом і гордістю.
Такі родини — справжній скарб соціальної сфери, символ стабільності, спадкоємності поколінь, милосердя та щирого служіння людям.
- Первинна профспілкова організація — душа колективу
Первинна профспілкова організація Звенигородського будинку-інтернату — це громадський центр життя колективу. Вона об’єднує працівників для добрих справ, підтримує у складних ситуаціях, відстоює їх права та інтереси. Саме завдяки первинці проводяться святкові заходи, конкурси, благодійні акції, вітання ветеранів праці, організовуються поїздки, спільні культурні події.
Профспілковий комітет — це команда однодумців, для яких колектив — велика сім’я. Тут цінують не лише працю, а й людяність, взаємопідтримку та моральну опору. Під керівництвом Володимира Гуртовенка профспілкова організація стала прикладом згуртованості, відкритості та справжнього партнерства між адміністрацією й працівниками.
- Колектив, що дихає одним серцем
Звенигородський будинок-інтернат — це місце, де слово «ми» звучить частіше, ніж «я». Працівники завжди поруч одне з одним: допомагають, підтримують, разом долають труднощі й спільно радіють перемогам. Колектив об’єднує любов до людей, повага до старших, професіоналізм і щира турбота.
Важливо, що кожен відчуває свою цінність — від медичної сестри й кухаря до соціального працівника чи бухгалтера. Адже всі тут — частинки одного великого серця, яке б’ється в унісон із мешканцями.
Підтвердженням цього є свідоме ставлення кожного працівника до виконання важливих завдань — зокрема, роботи з догляду за сільськогосподарськими культурами на землях інтернату. Ця праця — вагомий внесок у забезпечення мешканців здоровим харчуванням, власними овочами, фруктами та ягодами.
Колектив працює не за інструкцією, а за покликом серця. Кухарі дбають, щоб страви були не лише поживними, а й різноманітними, смачними, домашніми. Тож мешканці залюбки смакують варениками, голубцями, калитою, паскою, домашньою ковбаскою, коржами з маком, запашною випічкою. А ювілярам, за доброю традицією, завжди випікають святковий торт.
Серцевиною в обслуговуванні підопічних є згуртований колектив молодших медичних сестер (санітарок). Саме вони найпершими дбають про чистоту, затишок, комфорт і спокій у кожній кімнаті, створюють здоровий морально-психологічний клімат та підтримують психологічне здоров'я кожного мешканця.
- “Калина” — пісня, що об’єднує покоління
Вокальний ансамбль “Калина” — справжня окраса закладу. Учасниці колективу — працівниці та мешканки, які співають не для слави, а від душі. Їхній девіз — “Співаємо від серця для сердець” — став частиною філософії всього будинку.
Репертуар ансамблю різноманітний: від українських народних і патріотичних пісень до сучасних композицій. Кожен виступ — це тепла зустріч і щирі спогади. Пісні “Калини” лунають під час свят, у тривожні хвилини — і завжди дарують віру та розраду.
- Сенсорна кімната — місце, де панує гармонія
Вже понад п’ять років діє сенсорна кімната “Прагну до комфорту і гармонії з собою” — особливий простір, де світло, кольори, звуки і запахи створюють відчуття спокою. Тут мешканці відновлюють сили після емоційних потрясінь, знімають напругу, відчувають рівновагу. Завдяки світлотерапії, музикотерапії, ароматерапії та спеціальним релаксаційним методикам люди повертаються до внутрішньої гармонії.
Працівники називають цю кімнату “острівцем миру”, адже саме тут люди знову вчаться дихати спокійно і дивитися на світ із надією.
- “П’ятницькі посиденьки” — поезія, що пробуджує серце
У “Літературній вітальні” з теплою назвою “П’ятницькі посиденьки” панує атмосфера творчості, щирості й натхнення. Тут мешканці не просто читають поезію і вивчають її напам’ять — вони проживають її душею. Кожне слово, кожен рядок Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Вадима Крищенка, творчість сучасних поетів про героїзм українських людей на фронті і в тилу в роки російсько-української війни звучить особливо — бо з уст людей, які прожили довге життя, поезія набуває глибшого змісту.
Щорічне свято “Шевченкові березини” — справжній день поетичного піднесення: мешканці декламують улюблені твори, розгадують кросворди, беруть участь у вікторинах, співають і жартують. Це не просто гурток — це школа пам’яті, мови і душі, яка підтримує когнітивні функції, зміцнює віру в себе і допомагає жити зі смаком до кожного нового дня.
- Кімната духовності — джерело віри і моральної сили
У кімнаті духовності діє гурток із вивчення основ християнської етики, де підопічні знайомляться з історією релігії, Святим Письмом, основами православ’я, розмірковують над чеснотами — любов’ю, милосердям, терпінням. Ці заняття допомагають подолати тривогу, розгубленість, самотність. Починаються вони спільною молитвою за Україну, за воїнів, за всіх живих і тих, хто відійшов у вічність.
Працівники, які проводять ці зустрічі, не лише навчають, а й стають духовними опорами для мешканців, допомагають знайти сенс, віру і світло. Адже людина, яка молиться і дякує, ніколи не самотня.
- Майбутнє народжується з любові до професії
Звенигородський будинок-інтернат — це простір життя, який росте, розвивається, змінюється, але не втрачає головного — людяності. Саме завдяки відданим працівникам, які день у день дарують людям турботу, доброту й віру, цей заклад має своє неповторне обличчя.
Тут ніхто не говорить про добрі справи — але щодня вони відбуваються у дрібницях: у лагідному слові, у чашці чаю, у теплому дотику, у пісні, у щирій посмішці. І саме в цьому — сила соціальної роботи: у тихій самопожертві, милосерді та любові.
Бо той, хто працює з людьми — торкається душі. А душа — завжди відчуває добро.
До Дня працівника соціальної сфери дякуємо всім працівникам Звенигородського будинку-інтернату, нашим колегам соціальної сфери за їхню працю, мудрість, відповідальність, терпіння і людяність. Ви робите цей світ кращим, добрішим і вселяєте впевненість у завтрашньому дні!
Діана Чорновіл, спілчанка первинної профспілкової організації працівників соціальної сфери, практичний психолог реабілітаційного відділення, Звенигородського будинку-інтернату для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю.
Профспілка працівників соціальної сфери України
