Під час війни профспілки України трансформувалися з класичних захисників трудових прав у потужний інструмент соціальної та гуманітарної підтримки. Вони надають прихисток, лікування, реабілітацію та зберігають робочі місця навіть у надскладних умовах. Як саме це відбувається — у відвертому інтерв’ю для Інтервізора розповів заступник Голови Федерації профспілок України Володимир Саєнко (відео інтерв’ю можна подивитися за посиланням: https://youtu.be/29oFpZCo3jk?si=heUAiMwVUSCpa0db).
- Пане Володимире, війна змінила наше суспільство. Змінилося ставлення людей одне до одного, до держави. А як би ви охарактеризували профспілковий рух в Україні в умовах повномасштабної війни з 2022 року?
Дійсно, війна кардинально змінила як функції, так і місію профспілок у нашій країні. Якщо раніше основним завданням профспілок був захист трудових прав і забезпечення гідної праці, то тепер ми взяли на себе значно ширший фронт роботи. Сьогодні профспілки виконують не лише традиційні функції, а й активно залучені до гуманітарної, соціальної та реабілітаційної діяльності. Ми беремо участь у всіх важливих процесах, що відбуваються в країні.
З перших днів повномасштабної агресії Росії профспілки займалися доставкою гуманітарних вантажів у найгарячіші точки України, часто під обстрілами. Наші санаторії та бази відпочинку відкрили двері для внутрішньо переміщених осіб. Ми не просто надавали прихисток — дах над головою, а й забезпечували харчування, допомогу в реабілітації, а за потреби — навіть лікування українцям, які тікали від війни. Це десятки тисяч людей. Наприклад, лише у 2022 році два наші акціонерні товариства надали допомогу понад 70 тисячам внутрішньо переміщених осіб.
Одним із ключових напрямків нашої роботи стала реабілітація військових. Багато наших санаторіїв і до війни займалися лікуванням людей, які отримали виробничі травми. Тепер ці об'єкти частково переобладнані, запроваджено нові протоколи лікування, і вони повноцінно працюють для прийому поранених військових.
Але водночас ми не забуваємо і про трудовий фронт. Під час війни права працівників значно звужуються, і профспілки продовжують відстоювати їхні інтереси. Адже без людей праці, які забезпечують тил, підтримують армію, виробляють зброю та техніку для військових — ми теж не зможемо утримати країну та продовжувати боротьбу. Часом звучать заклики потерпіти, і поступитися трудовими правами. Але ми наголошуємо: якщо ми зараз не захищатимемо людей праці, є ризик, що вони просто поїдуть за кордон або залишать роботу. І це буде серйозною загрозою для країни.
- Пане Володимире, ми всі розуміємо, що сьогоднішня економічна ситуація надзвичайно складна. Мінімальна заробітна плата в Україні складає близько 8 тисяч гривень, тоді як у сусідній Польщі, якщо перерахувати на наші гроші, вона сягає від 35 до 40 тисяч гривень. Українці емігрують…
Складне питання. Насправді, ще до війни ми вже бачили певну тенденцію, коли люди виїжджали за кордон. І ми тоді ще піднімали це питання, наголошували, що проблема є надзвичайно гострою. Тому що навіть тоді, в тій же Польщі, наші люди отримували весь необхідний соціальний захист, а в Україні в цей час їхні права постійно урізали. Фактично залишалися тут працювати переважно ті, хто з якихось причин не міг виїхати, хто був прив’язаний до родини, житла чи роботи.
І зараз ця проблема стоїть ще гостріше. Саме тому ми постійно порушуємо її перед урядом, Верховною Радою, наголошуємо, що потрібно всіма силами зберігати трудовий потенціал країни. Людям не можна весь час лише вказувати, примушувати, закликати терпіти, адже це не працює. Людина завжди шукає кращу долю, а в умовах війни, обстрілів, тривог, коли життя в Україні стає дедалі складнішим, це бажання посилюється в рази.
Тому зараз особливо важливо захищати трудові права та робити все для того, аби зберегти цих людей тут, в Україні. Адже саме ці працівники після нашої Перемоги будуть відбудовувати країну. Якщо ми втратимо їх сьогодні, нам буде вкрай важко відновити наш трудовий ресурс у майбутньому.
- Ви згадували про профспілкові санаторії, які під час війни стали прихистком для десятків тисяч внутрішньо переміщених осіб. І досі, наскільки я знаю, ваші заклади продовжують надавати їм допомогу?
Профспілки почали займатися цим питанням не лише з 2022 року. Насправді це почалося ще у 2014 році, коли були окуповані Крим і частина Донбасу. Уже тоді наші великі підприємства приймали біженців, надавали їм дах над головою, харчування, допомогу. У 2022 році масштаби допомоги значно зросли — наші заклади надали прихисток понад 70 тисячам людей. І все це відбувалося без жодної гривні державної допомоги, виключно за рахунок внутрішніх резервів, підтримки міжнародних організацій, наших колег із профспілкових організацій практично з усієї Європи та багатьох інших країн світу. Зокрема, велика підтримка надійшла від американської компанії Corus International, яка активно долучилась до забезпечення людей найнеобхіднішим — від харчування до медичної допомоги.
І сьогодні в наших санаторіях у Харківській, Одеській, Закарпатській, Львівській областях продовжують перебувати тисячі людей, які користуються нашою допомогою.
Що стосується реабілітації поранених військових, сьогодні на базі наших закладів функціонує близько 100 реабілітаційних відділень. Для порівняння: у 2022 році ми прийняли на лікування близько 2 тисяч військових і приблизно 50 членів їхніх родин, а вже у 2023 році ця цифра зросла до понад 7 тисяч військових та 1 300 членів їхніх сімей.
У одному з наших санаторіїв у Полтавській області, наприклад, ми запровадили унікальну програму реабілітації військових разом із родинами. Програма показала свою ефективність та великий попит, і ми плануємо її розвивати.
Крім того, 18 наших об'єктів були передані повністю для потреб військових. Це відбулося не за розпорядженням чи наказом, а з нашої ініціативи. Зараз ці об'єкти повністю перейшли під управління військових, де здійснюється лікування та реабілітація поранених. Все обладнання та матеріально-технічна база залишилися на місцях і продовжують працювати виключно для потреб армії. Можна сказати, що сьогодні ці санаторії повністю функціонують як військові медичні заклади.
- Зараз активно обговорюються законопроєкти, які, наскільки я розумію, стосуються вилучення об’єктів профспілкової санаторно-курортної інфраструктури?
Так. Ми завжди відкриті до співпраці з державою і не заперечуємо проти державного регулювання у сфері нашої діяльності. Але законопроєкти (11209 та 6420), які зараз обговорюються, зовсім не спрямовані на розвиток або покращення послуг. Їхня суть зводиться до того, щоб конфіскувати майно профспілок, передати його у розпорядження Фонду держмайна чи АРМА, а далі або продати, або передати в управління. Але важливо розуміти — санаторій — це не просто будівля, це комплексна організація, яка роками формувала свої унікальні колективи, методики лікування, накопичувала специфічне обладнання. Наприклад, у нашому санаторії «Роща» зібрано близько 3 000 одиниць обладнання, більшість з яких є унікальними.
Фактично мова йде лише про приміщення. Все інше — персонал, обладнання, напрацьовані протоколи — втрачається. Санаторій одразу припинить свою діяльність, а з ним — і можливість надавати будь-які послуги, в тому числі реабілітацію військових та допомогу переселенцям. Причому зараз ми вже це робимо, без жодного залучення бюджетних коштів, виключно власним ресурсом та за підтримки міжнародних партнерів.
Ми готові сідати за стіл переговорів, шукати компроміси, створювати моделі державно-приватного партнерства. Але примусове вилучення без діалогу — це руйнівний шлях. Ми вже маємо гіркий досвід — з 2017 по 2019 роки за рішеннями судів було вилучено 75 об’єктів профспілок. Тоді на них працювали близько 4 тисяч людей, які щорічно сплачували понад 100 мільйонів гривень податків. З того часу було продано лише чотири об’єкти на суму близько 50 мільйонів гривень. Решта — або стоять порожні, або взагалі знищені. Наприклад, у Закарпатті на місці бази відпочинку лишилася лише табличка, навіть стін немає.
Якщо піти тим самим шляхом далі, 90% об’єктів чекає така сама доля. Навіть якщо знайдеться добросовісний покупець, знадобляться роки, щоб відновити роботу, закупити нове обладнання, сформувати колектив. А послуги, зокрема реабілітація військових, потрібні вже зараз, сьогодні, навіть учора.
Це дивна позиція держави — позбавляти бюджети різних рівнів податків, які зараз критично необхідні. Під час війни, коли мільйони українців виїхали за кордон, залишились там жити і працювати, Україна не може дозволити собі втрачати працюючі системи, які вже сьогодні підтримують людей, армію, економіку. Я дуже сподіваюся, що Верховна Рада, профільні комітети і уряд сядуть за стіл разом із Федерацією профспілок України і зважать всі аргументи. Потрібно не руйнувати, а укладати договір соціального партнерства, аби ці об’єкти продовжували працювати на людей, на військових, на державу, залишаючись у системі профспілок, яка й так забезпечує їхнє утримання.
- Ситуація з Будинком профспілок у Києві. Це знаковий об'єкт, символ Революції Гідності. ФПУ єдина безкоштовно надала там приміщення для створення Музею Революції Гідності. Що відбувається з цим об'єктом сьогодні?
Музей Гідності — це лише маленька частина того, що являє собою Будинок профспілок. Ця будівля ніколи не була державною власністю. Вона була побудована профспілками у 80-х роках минулого століття і завжди служила людям, у тому числі під час Помаранчевої революції у 2004 році та Революції Гідності у 2014-му. Саме в нашому Будинку профспілок був облаштований медичний центр, пункти обігріву та харчування для протестувальників. І, як відомо, у 2014 році будівлю спалили.
Хочу наголосити, що профспілки відновили Будинок профспілок виключно власними силами, без жодної державної підтримки, більше того — всупереч численним спробам забрати навіть руїни. Ми отримали потужну допомогу від наших європейських колег — Міжнародної організації праці, Європейської конфедерації профспілок, Міжнародної конфедерації профспілок. З усього світу надходила фінансова та моральна підтримка.
Сьогодні Будинок профспілок у Києві відновлений і виглядає навіть краще, ніж до 2014 року. Він повноцінно працює — там розміщені понад 45 профспілкових організацій, проводяться заходи, працюють офіси, обслуговується Федерація профспілок України. Тому для нас абсолютно абсурдним виглядає судове рішення, яким будівлю намагаються передати в управління невідомій структурі з одним співробітником у штаті.
Ми вже звернулися до президента, прем’єр-міністра, Верховної Ради та міжнародних організацій з проханням втрутитися в цю ситуацію. Також маємо на руках рішення Європейського суду з прав людини, яке стосується аналогічного об’єкта в Чернігові. Суд чітко вказав, що майно є власністю профспілок, і якщо держава вважає, що їй потрібне це майно, вона має компенсувати його ринкову вартість. Справу зараз розглядає Верховний суд України, і ми сподіваємося на справедливе рішення, яке поставить крапку в подібних спробах рейдерства профспілкового майна.
Що стосується санаторно-курортної системи, вона залишається стабільно працюючою. Наприклад, у системі «Укрпрофоздоровниці» працює близько 3 000 людей. У деяких містах наші санаторії є містоутворюючими підприємствами, які дають роботу громадам. Лише у 2023 році наша система сплатила понад 310 мільйонів гривень податків і понад 300 мільйонів гривень — фонд заробітної плати. Це тисячі родин, стабільні бюджети громад, це реальна підтримка армії, переселенців, держави.
У такій кризовій ситуації профспілки залишаються островом стабільності. Ми забезпечуємо людям стабільну роботу, зарплату, підтримуємо армію, переселенців і сплачуємо податки.
- Розумію, що у нас у всіх є одна головна мета — перемога. Але чи є у вас конкретні плани, як пришвидшити цю перемогу, як розширити підтримку для людей, які цього потребують, зокрема для військових та цивільного населення?
Дякую за питання, воно сьогодні надзвичайно актуальне. Мова йде про конкретні категорії населення — це передусім наші військовослужбовці. Адже, як наголошував президент, у нас сьогодні майже мільйонна армія. І коли нарешті настане довгоочікуваний мир, всі ці люди за законом мають право на лікування та реабілітацію. Але вже зараз Міністерство у справах ветеранів б’є на сполох, заявляючи, що бракує лікувальних закладів, а реабілітаційних центрів узагалі критично не вистачає.
Тому ми, як профспілки, закликаємо владу припинити сприймати нас як опозицію чи загрозу. Ми готові до конструктивної співпраці з державою. У нас є великий авторитет і довіра з боку європейських структур — Міжнародної організації праці, Європейської конфедерації профспілок, Міжнародної конфедерації профспілок. Ми маємо прямі напрацювання і домовленості щодо залучення іноземних коштів на підтримку та проведення реабілітаційних заходів в Україні.
Можу навести простий приклад: пролікувати одного нашого військового за кордоном, скажімо, в Австрії, коштує стільки ж, скільки в Україні можна пролікувати п’ятьох. Це розуміють всі. Зарплати, послуги, комунальні витрати — там у рази дорожчі.
І лише завдяки тому, що профспілки зберегли свою систему — санаторії, бази відпочинку, готелі, — ми сьогодні маємо унікальну можливість розгорнути цю мережу для потреб тисяч, навіть десятків тисяч наших військових та цивільних.
Ми готові працювати у форматі державно-приватного партнерства, готові до будь-яких домовленостей, які дадуть можливість не знищити, а зберегти та використати ці потужності для реабілітації наших захисників та підтримки людей.
Натомість ми категорично проти варіантів, коли все просто забирають, а об’єкти опиняються у жалюгідному стані, як це вже сталося з 75 нашими об’єктами. Сьогодні, коли ми приїжджаємо на місця разом із журналістами, бачимо порожні бетонні коробки без вікон, дверей, без жодної цеглини. І це — результат необдуманого підходу.
Тому ми вкотре звертаємося до влади з проханням почути нас і знайти спільний механізм підтримки та співпраці. Це вигідно і державі, і профспілкам, і, головне, нашим людям, які потребують допомоги вже зараз, а не колись потім.
Інтервізор
