Українців неодноразово звинувачували в тому, що вони не цінують своєї незалежності. Мовляв, занадто просто та «дешево» вона нам далася. Все змінилося цього року. Нашій країні довелося заплатити дуже дорогу ціну: кров’ю, тисячами загублених життів ми вибороли своє право на суверенітет та свободу. Після трагічних подій на Майдані вже ніхто не скаже, що українці не вистраждали свою незалежність. Народ України змусив увесь світ поглянути на нашу державу інакше – з розумінням і повагою. Тільки одна держава не бажає усвідомлювати, що український люд хоче жити і працювати в мирі та спокої. Але й цю перемогу ми здобудемо.
ЧИМ ДЛЯ КОЖНОГО З НАС Є ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ?
23-тя річниця української незалежності – не ювілейна. Та саме зараз для кожного громадянина України День Незалежності має стати днем іспиту власного сумління, днем міркувань про долю своєї батьківщини та своєї спільноти. Цього дня ми не маємо жодного права прикритися буденними клопотами від болючих, а часто й дуже гірких, роздумів про минуле, сучасне та майбутнє нашого народу.
Чим знаменне нинішнє свято? Насамперед тим, що Україна є демократичною європейською державою, яка, однак, перебуває в стані війни. Та це тимчасово, бо кільце довкола непроханих «братів» невпинно звужується. Українська нація зміцніла в своїй єдності, народ змужнів. Народ виріс. Вірніше, доріс до таких вершин свідомості й гідності, що здолав корумпований і ворожий режим, обравши нову владу з надією на майбутній розквіт держави та європейське майбутнє.
Недруги пророкують Україні повний занепад у зв’язку з воєнними діями в двох регіонах та втратою Криму. Однак більшість українців розуміють, що в економічній площині за таких обставин не було, та й не могло бути, росту. Спершу народ стояв на барикадах, а потім треба було спішно розбудовувати вкрай занедбану чи навмисно знищену попередньою владою оборону власної держави. Далася взнаки й політика Росії щодо цинічного бойкоту українського продукту. Нам не змогли пробачити, що замість Митного союзу українські влада та народ обрали асоціацію з об’єднаною Європою.
Тепер головне – не втратити шанс. Адже ми пам’ятаємо, як дивився на Україну весь світ після «помаранчевої революції». Країну вважали своєрідним «острівцем свободи». Нею захоплювались, їй аплодували на високих європейських зібраннях, надавали інвестиції. Проте колосальний кредит довіри та ресурсів було змарновано. Україна так і не здійснила прориву в своєму розвиткові. І тепер від кожного залежить, яким шляхом ми будемо рухатися і що святкуватимемо під час 24-ї річниці незалежності.
«РАБІВ ДО РАЮ НЕ ПУСКАЮТЬ!»
Чи зміниться Україна після Євромайдану? Сам Майдан українці охрестили революцією гідності, бо це був вияв волі народу, а сам народ показав себе надзвичайно гідним, поміркованим, витривалим. І надміру принциповим.
Не змарнувати сподівань Майдану – обов’язок кожного українця. А ще – допомогти вигнати окупантів з рідної землі та зберегти Україну такою, якою вона була 24 серпня 1991 року.
Президент України Петро Порошенко серед низки заходів до Дня Незалежності виділив гідне вшанування пам’яті Героїв Небесної сотні й осіб, які загинули, захищаючи незалежність, суверенітет
та територіальну цілісність держави. Вони віддали життя за те, щоб ми отримали шанс жити в іншій країні. Не можна допустити, щоб їхня жертва була марною. Революція гідності не повинна стати простим перерозподілом посад і зміною одних прізвищ на інші. Так уважають до 85% українців, яких змінив Майдан.
Справді, найбільше завоювання революції – створення в Україні реального громадянського суспільства. Віче, започатковане на Майдані, віднині перебуватиме на сторожі прав громадян. І влада вже відчула: за все, що відбувається в державі, вона мусить звітувати перед народом. Свідомі громадяни продемонстрували зразок організованості та народоправства, які у них в крові споконвіку.
Історикам і політологам ще належить здійснити копітку роботу з аналізу революції гідності. Та вже нині експерти одностайні в попередніх висновках: Майдан увійде в історію як приклад того, на що здатен народ, коли його довести до відчаю та спробувати поставити на коліна. За великим рахунком, Майдан не тільки покінчив з бандитською владою «сім’ї», а й відкрив шлях для переходу на європейські стандарти.
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов так окреслив особливості й здобутки Майдану: «Люди зрозуміли, що вони здатні реально впливати на політику олігархічного капіталізму. Правлінню олігархів настане кінець. Майдан хоче, аби політика була народною. І доб’ється свого».
Українська революція кінця 2013 – початку 2014 років, на переконання міжнародних експертів, є унікальним, раніше не баченим у світі явищем, втіленим у мирному народному спротиві, цілеспрямованій боротьбі патріотів за волю, гідне життя, кращу долю країни. Хтось
влучно назвав Євромайдан «інкубатором патріотизму». Та навіть ті, хто не мав змоги приїхати на Майдан, як могли підтримували справжніх патріотів. А ті, хто пройшов Майдан, мислять іншими категоріями. Вони змогли звільнитись від імперського рабського накипу. Недаремно в центрі Києва лунали символічні заклики на кшталт «Рабів до раю не пускають!» Такі ж написи-лозунги прикрашали щити, якими протестувальники боронилися від куль «Беркуту». За цими щитами вишикувався цвіт нової української нації. Вільний, високоідейний, що ладен стояти до кінця і навіть віддати життя за гідне майбутнє держави. Дев’ять місяців Євромайдану утвердили міць України набагато більше, ніж усі попередні роки незалежності.
ПРЕЛЮДІЯ ДО СВЯТА
Традиційно напередодні Дня Незалежності Україна відзначає День Прапора. Дату для святкування цієї події обрано невипадково. Адже саме 23 серпня 1991 року, після провалу путчу в Москві, група народних депутатів внесла синьо-жовтий стяг до сесійної зали Верховної Ради. Тож упродовж десятиліття щороку 23 серпня о 9-й годині відбувається офіційна церемонія підняття Державного Прапора в містах і селах нашої країни. Ця подія за нинішніх обставин надзвичайно актуальна. Бо ніколи за часів суверенної держави країна не зазнавала такої цинічної наруги над своєю святинею. З іншого боку, ніколи ще Прапор не був таким важливим символом Перемоги. Адже від того, який стяг майорить над будівлями – синьо-жовтий чи «триколор», розумієш, хто перемагає: українці чи сепаратисти й найманці чужої армії.
По суті, кольори Державного Прапора України стали своєрідним модним трендом у світі. Голлівудські зірки, знакові особи та пересічні громадяни з усього світу із задоволенням вдягаються в жовто-блакитне і пишаються цим. Та й самі українці, нарешті, усвідомили, що це – не просто клаптик тканини, а національна святиня. Все частіше прапор можна побачити на балконах, вікнах та заміських будинках.
Історики й донині сперечаються та дискутують довкола кольорів на державному полотнищі. І виправдовують учасників нещодавньої акції «Повернемо Україні справжній прапор!», ініціатори якої вимагали поміняти синій та жовтий кольори місцями. Мовляв, жовто-блакитні прапори були в козаків і Центральної ради. Агітували за зміну кольорів, мотивуючи тим, що жовтий зверху має означати вогонь і сонце, а отже, панування духовного, життя і процвітання. Дійшло до абсурду: всі негаразди, що відбуваються нині в Україні, прихильники ідеї ладні пояснювати «перевернутим» прапором.
Опоненти мають свою думку. І апелюють до історичних витоків. Починаючи з часів хрещення Русі, ці кольори завжди були присутні на прапорах Української держави різних століть. Практично в такому ж вигляді, як нині: синій угорі, жовтий – унизу. Такий прапор було піднято у Львові в червні 1848 року. Навіть більшовики у 1917-1919 роках використовували синьо-жовтий стяг.
23 серпня нинішнього року, в день урочистого підняття Державного Прапора України, громадськість має намір влаштувати флеш-моби, аби всі були свідками поваги до державних символів. А українські військові, які беруть участь в антитерористичній операції, мріють, аби цього дня синьо-жовті знамена замайоріли на всіх площах східних регіонів України. Це був би символічний крок до перемоги над окупантами. До перемоги за суверенну й незалежну державу.
БУТИ ЧИ НЕ БУТИ ПАРАДУ?
Дискусія про ідеологічну доцільність проведення параду на честь Дня Незалежності у Києві й Одесі розпочалась, щойно Президент оприлюднив своє рішення. Думки полярно розійшлися. Наразі ніхто не може визначити число прихильників з того чи іншого боку. Одні закликають до проведення параду, бо сьогодні як ніколи потрібно показати й агресору, й усьому світові, що в нас є бо
єздатна армія, яка вміє і повинна перемагати. Що в нас є держава, яка стоїть на захисті територіальної цілісності й кордонів. І це має бачити не тільки Київ чи Одеса, а вся країна. Сьогодні фактично відбувається становлення нової української армії, вибудовується нова стратегія, нова оборонна доктрина. Тому демонстрація військової сили потрібна як ніколи.
«Максимально красиво за мінімальні гроші», – повідомив заступник міністра оборони Петро Мехед. За словами військових, план параду ще не затверджений, але не виключено, що крім ходи піших колон родів військ, по Києву проїде військова техніка – танки, БТРи й інші бронемашини. А в прес-центрі Повітряних сил не виключають можливість залучення авіації.
Проти параду з використанням бойової техніки, новітніх зразків озброєння, яких потребують війська на Сході, виступають ті, хто перебуває в самому пеклі війни. Ціна параду – сотні життів українських солдат, вважають рідні військових та добровольців, котрі завойовують мир і спокій у Донецькій та Луганській областях. Вони закликають чиновників спрямувати техніку в бій, а не на парад.
Голова товариства українських офіцерів Олександр Стеценко намагається заспокоїти тих, хто радикально налаштований проти параду: «Війна триває. Важко. Однак не можна весь час проливати сльози. Основна мета параду піднести бойовий дух армії. Гадаю, так воно і буде. Щодо витрат, то я не думаю, що дійство буде надто масштабним, Основні військові сили не відкликатимуть із зони АТО».
«Парад Перемоги має відбутися лише після перемоги» – закликають учасники акцій, що прокотилися Україною. Поки що вони не такі масштабні, як Майдан, однак ігнорувати позицію громадян не варто. Чи, може, вище керівництво країни й керівництво АТО впевнені, що звільнять схід від окупації до Дня Незалежності? Тоді б народ не сумнівався: параду бути!
Раїса Чирва,
оглядач «ПВ»
