Війна широко зображується як поворотний момент для зовнішньої політики ЄС, але це радше прозріння.
Колективна європейська реакція не була такою очевидною під час облоги Сараєво на тлі війн за правонаступництво Югославії (Northfoto/shutterstock.com)
Вторгнення Росії в Україну перевернуло європейський порядок безпеки, і багато спостерігачів називають це поворотним моментом для Європейського Союзу. Однак у нещодавньому дослідженні ми стверджуємо, що реакція ЄС стала не стільки поворотним моментом, скільки прозрінням, яке дало змогу ЄС та його країнам-членам перевірити, наскільки далеко розвинулася європейська зовнішньополітична співпраця за останні десятиліття.
Реакція ЄС на вторгнення підкреслює потенціал його зовнішньополітичної системи для впровадження ефективної колективної дипломатії. ЄС запровадив широкий спектр торговельних, фінансових та індивідуальних санкцій проти конкретних осіб. Він реалізував низку макрофінансових та інших заходів фінансової підтримки, включаючи допомогу біженцям в Україні та за її межами. Особливо слід відзначити надання пакету фінансової підтримки у розмірі 2,5 млрд. євро для прямої військової допомоги Україні з використанням нещодавно створеного Європейського фонду миру.
Поряд з цими заходами, на неформальній зустрічі у Версалі в березні 2022 року лідери ЄС погодилися з необхідністю зменшити залежність Європи від російського газу та посилити свою обороноздатність. Варто зазначити, що вторгнення також спричинило серйозний перегляд майбутнього розміру ЄС, оскільки Україна зараз розпочала процес набуття статусу кандидата на членство (поряд з Грузією та Молдовою).
"Геополітичне пробудження
Швидкість і масштаби реакції ЄС викликали численні коментарі. Жозеп Боррель, Верховний представник ЄС, навіть охарактеризував це як "геополітичне пробудження". Безумовно, це був момент катарсису як для ЄС в цілому, так і для окремих країн-членів, особливо для Німеччини.
Контраст між реакцією ЄС на наступ Росії на Україну та його реакцією на попереднє вторгнення і анексію Криму в 2014 році є разючим. У період, що минув після російського вторгнення, спостерігався більш високий рівень колективної реакції ЄС. Масштаб і розмах дій Росії - не в останню чергу як кульмінація тривалої ворожості до інших європейських держав після вторгнення в Грузію в 2008 році - безсумнівно, сприяли зміні поглядів ЄС на свого найбільшого сусіда.
Були й інші демонстрації додаткової цінності колективної здатності діяти і стояти разом у випадках "Брекзиту" і пандемії. Цей досвід ще більше зміцнив спільність мети, втілену у зовнішньополітичному співробітництві ЄС, навіть якщо це не обов'язково означає спільність (або ефективність) результатів. На відміну від попередніх великих викликів колективній зовнішній політиці ЄС, таких як війни в колишній Югославії, Іраку чи Сирії, прагнення до колективної відповідальності за дії щодо України, починаючи з лютого 2022 року, було неминучим.
Перевірка реальності
Війна Росії проти України стала зовнішньополітичним прозрінням ЄС у двох важливих сенсах. По-перше, характер порушення Росією європейського безпекового порядку зробив немислимою відсутність колективної політичної відповіді ЄС. ЄС з необхідністю повинен був своєчасно відреагувати, причому відсутність колективної позиції не могла бути варіантом. По-друге, оскільки Росія глибоко вплетена в економіку, суспільство і систему безпеки країн-членів, це безпрецедентно вимагає реакції ЄС у широкому спектрі політичних сфер - торгівлі, енергетиці, надання притулку та імміграції, а також політики розширення і сусідства - у безпрецедентній мірі.
Більше того, кричущий характер дій Росії щодо української держави та суспільства безпосередньо вплинув на функціонування ЄС як політичної спільноти, викликавши рішучу реакцію проти режиму Владіміра Путіна як всередині країн-членів, так і між ними. Це ще більше посилило відчуття необхідності колективної відповіді.
Однак, хоча реакція держав-членів, безумовно, демонструє, що, коли вони бажають, вони мають значний потенціал для колективних зовнішньополітичних дій, реакція ЄС є не стільки поворотним моментом, скільки перевіркою реальності: цей екстремальний виклик показує, наскільки далеко, попри всі свої недоліки і невдачі, європейське зовнішньополітичне співробітництво розвинулося з 1970 року.
Реакція ЄС на вторгнення вимагає врахування більш ніж півстолітнього досвіду інтенсифікації зовнішньополітичного співробітництва та розвитку "колективної європейської відповідальності за дії". Колективна зовнішньополітична відповідь держав-членів на війну Росії проти України зрозуміла через дії режиму Путіна, але вона не може бути повністю пояснена без розуміння того, що вона ґрунтується на нормі, яка формувалася понад 50 років.
Автори:
Хайді Маурер - дослідниця кафедри електронного урядування Дунайського університету в Кремсі та запрошена професорка з європейської дипломатії в Коледжі Європи в Брюгге.
Річард Вітман - професор політики та міжнародних відносин в Кентському університеті.
Ніколас Райт - запрошений дослідник Центру Британії в Європі при Суррейському університеті.
Джерело:
https://www.socialeurope.eu/russias-invasion-of-ukraine-a-reality-check-for-the-eu
Переклад - Департамент міжнародних зв’язків ФПУ
