Європейський парламент нещодавно підтримав ключові застереження щодо так званого 28-го корпоративного режиму, фактично визнавши: мова йде не про технічне спрощення для бізнесу, а про глибоку політичну та соціальну проблему. Позиція Європейської конфедерації профспілок (ЄКП) у цій дискусії є особливо показовою для України — як країни-кандидата на вступ до ЄС і як держави, що перебуває у фазі відбудови та структурної трансформації економіки.
Ідея 28-го корпоративного режиму полягає у створенні паралельної загальноєвропейської форми компанії, яка могла б функціонувати поза рамками національних корпоративних систем. На перший погляд це подається як інструмент підтримки стартапів, інновацій і конкурентоспроможності. Однак саме створення «паралельного правового простору» і становить головну загрозу для трудових прав.
ЄКП та Європарламент звертають увагу на те, що новий режим може бути використаний недобросовісними роботодавцями для обходу національного трудового законодавства, систем колективних переговорів і механізмів участі працівників в управлінні підприємствами. Йдеться не лише про формальні норми, а про реальний баланс сил між працею і капіталом, який у Європі десятиліттями формувався через соціальний діалог.
Особливе занепокоєння викликає ризик поширення практик, добре відомих і в українських реаліях: фіктивних юрисдикцій, номінальних роботодавців і уникнення соціальної відповідальності через складні корпоративні схеми. Йдеться про ситуації, коли компанія формально існує в одній правовій оболонці, а реальна економічна діяльність, управлінські рішення та контроль над ресурсами розпорошені між кількома суб’єктами або винесені за межі країни, де фактично працюють люди.
У таких моделях працівник має трудовий договір із юридичною особою, яка не є справжнім центром прийняття рішень і часто не володіє активами, необхідними для виконання соціальних зобов’язань. Реальний роботодавець залишається прихованим у межах корпоративної групи або транснаціональної структури, що унеможливлює ефективні колективні переговори та суттєво ускладнює захист прав у разі конфлікту, банкрутства чи масових порушень.
Поєднання таких схем із новими наднаціональними корпоративними формами створює системний ризик розмивання відповідальності. Кожен елемент структури формально діє в межах закону, але в підсумку відповідальність за оплату праці, безпеку, соціальні внески та участь працівників в управлінні виявляється «нічиєю». Саме цей ефект ЄКП і Європарламент вважають особливо небезпечним у контексті створення 28-го корпоративного режиму.
Такі корпоративні конструкції ускладнюють і роботу інспекцій праці. Національні контролюючі органи втрачають можливість ефективно перевіряти, розслідувати та притягати до відповідальності роботодавців, адже відповідальність розмивається між кількома юридичними особами в різних юрисдикціях. Фактично створюється правова сіра зона, де порушення стають менш ризикованими для бізнесу.
Критика ЄКП також спрямована проти романтизованого образу стартапів як універсального рішення соціально-економічних проблем. Заміну гідної оплати праці, стабільної зайнятості та соціального захисту опціонами на акції профспілки справедливо розглядають як перекладання підприємницького ризику на найманих працівників. Більшість стартапів не стають «єдинорогами», але саме працівники першими втрачають роботу і доходи, коли бізнес-модель зазнає краху.
Важливим аргументом у дискусії є посилання на досвід Європейської компанії (SE). Значна частина таких компаній виявилася «порожніми структурами», які використовуються для обходу правил корпоративного управління і прав працівників. Це показує, що проблема не є теоретичною: без чітких соціальних запобіжників нові корпоративні форми швидко стають інструментом дерегуляції.
Для України ця дискусія має особливе значення. В умовах війни та майбутньої відбудови існує спокуса представити країну як простір «гнучких рішень» і знижених соціальних стандартів заради залучення інвестицій. Позиція ЄКП і рішення Європарламенту чітко сигналізують: європейська інтеграція не означає дерегуляцію трудових відносин і демонтаж соціальних інституцій.
Більше того, 28-й корпоративний режим у разі його запровадження без належних гарантій міг би створити для України асиметричні ризики. Слабші інституції контролю, кадровий дефіцит інспекцій праці та складні умови післявоєнної економіки зробили б українських працівників першими жертвами транснаціональних схем уникнення відповідальності. Те, що для «старих» членів ЄС є ризиком, для України може перетворитися на системну проблему.
Саме тому профспілковий рух наполягає: перед тим як створювати нові корпоративні форми, ЄС має закрити існуючі лазівки, забезпечити повагу до національного трудового законодавства, колективних переговорів, прав на інформацію, консультації та участь працівників. Для України це означає, що шлях до ЄС лежить не через конкуренцію соціальних стандартів, а через їхнє посилення і реальне виконання.
У підсумку дискусія про 28-й корпоративний режим виходить далеко за межі корпоративного права. Це питання про те, якою буде модель відбудови та розвитку — з відповідальним роботодавцем, сильними профспілками і соціальним діалогом чи з мобільним капіталом і працею без захисту. Вибір цієї моделі є принциповим і для Європи, і для України.
Автор Василь Шилов, кандидат філософських наук, керівник Департаменту міжнародних зв’язків ФПУ
