У Європейському Союзі загострюється боротьба за майбутню модель економічного розвитку: між дерегуляторним підходом, орієнтованим на інтереси бізнесу, та соціальним курсом, що ставить у центр якісні робочі місця, трудові права і справедливий перехід.
Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн нещодавно представила концепцію так званого «28-го режиму компаній» (EU Inc.) — спрощеної моделі реєстрації бізнесу з єдиними правилами для всього ЄС. Ідея позиціонується як інструмент підтримки інновацій та підприємництва, зокрема через можливість відкривати компанії онлайн у будь-якій державі-члені протягом 48 годин.
Водночас Європейська конфедерація профспілок (ETUC) та Європейський парламент застерігають, що ініціатива «EU Inc.» не є нейтральною технічною реформою. Вона може змінити баланс сил між бізнесом і працівниками, створивши умови для соціального демпінгу, послаблення національних систем трудового права та підриву колективних переговорів у ЄС.
Зокрема, регуляторний арбітраж між країнами дозволить компаніям обирати не реальне місце ведення діяльності, а найбільш вигідну юрисдикцію — з мінімальними вимогами до роботодавців.
На практиці це означає:
• реєстрацію компаній у країнах зі слабшим трудовим законодавством або менш жорстким державним наглядом;
• уникнення дотримання вищих соціальних і трудових стандартів у країнах, де працівники фактично виконують роботу;
• конкуренцію між державами-членами не за інновації чи продуктивність, а за зниження соціальних вимог.
Фактично йдеться про ризик «соціального демпінгу», коли правила свідомо занижуються з метою приваблення бізнесу, а також про підрив національних трудових стандартів. Національні системи трудового права в ЄС істотно відрізняються за рівнем мінімальної заробітної плати, тривалістю робочого часу, гарантіями зайнятості та вимогами до охорони праці.
Запровадження єдиного корпоративного режиму може:
• дозволити компаніям обходити обов’язкові національні норми, прикриваючись «європейським» статусом;
• послабити роль національних інспекцій праці та механізмів контролю;
• створити правову невизначеність щодо того, яке саме право підлягає застосуванню — країни реєстрації компанії чи країни фактичного виконання роботи.
У підсумку це створює додатковий тиск на держави з розвиненими соціальними моделями, змушуючи їх знижувати стандарти, щоб «не втратити інвесторів».
Окрему загрозу становить послаблення колективних переговорів і системи соціального захисту працівників. У багатьох країнах ЄС колективні переговори ґрунтуються на:
• чіткому зв’язку між роботодавцем і національною системою соціального діалогу;
• секторних або міжгалузевих колективних угодах;
• обов’язковості поширення дії колективних договорів.
Якщо ж компанія юридично «прив’язується» до наднаціонального режиму:
• стає незрозуміло, які саме колективні угоди на неї поширюються;
• профспілки втрачають ефективні важелі впливу, оскільки роботодавець може апелювати до «єдиного європейського режиму»;
• працівники ризикують втратити доступ до систем соціального страхування, гарантій при звільненні та захисту у разі реструктуризацій.
У довгостроковій перспективі це веде до ерозії соціального діалогу як ключового елементу європейської соціальної моделі.
Водночас позитивним сигналом стало ухвалення в Європейському парламенті Директиви про справедливий перехід, яка має надати ЄС інструменти для передбачення структурних змін, запобігання масовим звільненням та створення якісних робочих місць у контексті зеленої й цифрової трансформації.
Окрему увагу профспілки приділяють формуванню політики «Made in Europe», наполягаючи на тому, що індустріальна стратегія ЄС повинна не лише підвищувати конкурентоспроможність, а й гарантувати гідну працю, регіональну збалансованість та соціальну згуртованість.
У контексті війни, післявоєнного відновлення України та процесу європейської інтеграції ці дискусії мають особливе значення. Саме вони визначають, якою буде соціальна модель Європи — орієнтованою на короткострокові інтереси бізнесу чи на довгострокову стабільність, захист трудових прав і справедливий розвиток.
Позиція європейських профспілок є чіткою: конкурентоспроможність не може будуватися за рахунок працівників, а майбутнє Європи має ґрунтуватися на єдності, солідарності та якісній зайнятості.
Автор:
Василь Шилов,
керівник департаменту міжнародних зв’язків ФПУ
