Сьогодні, виповнюється 64 роки відтоді, як Організація Об'єднаних Націй оголосила 10 грудня Днем прав людини, проте світ продовжує залишатися свідком безпрецедентних посягань на одне з фундаментальних прав людини – право на страйк.
Практично кожна країна світу визнає право трудящих на страйк. Воно закріплене у національних конституціях майже 90 країн.
Так само, як і права на 8-годинний робочий день, на справедливу оплату праці, на охорону праці, на щотижневі дні відпочинку і свободу від дискримінації та експлуатації на робочому місці, фундаментальне право трудящих припиняти роботу лягло в основу соціально-економічного прогресу. І коли люди піднімаються проти диктатури і політичного гніту їх право на страйк було і залишиться основою демократії, яка не підлягає обговоренню.
У праві на страйк відмовляється лише за панування тотальних режимів та диктатури.
Наразі організації роботодавці прагнуть виключити право на страйк з міжнародного права. Вони мають намір назавжди змінити баланс сил на робочому місці і в суспільстві в гіршу сторону.
Завдяки розширенню демократії трудящі та їх профспілки отримують більше простору для роботи, спрямованої на досягнення економічної та соціальної справедливості і рівності. Коли ж демократичний простір звужується, як це наразі відбувається у багатьох країнах, трудящі та їх профспілки опиняються під загрозою.
Упродовж понад 100 років роботодавці та уряди ухиляються від діалогу і переговорів, нав’язуючи свою волю, а трудящі вдаються до страйків, ризикуючи втратити роботу. Так буде завжди.
Ліквідація права на страйк лишає остаточного бастіону захисту від пригноблення. Міжнародний профспілковий рух сповнений рішучості протистояти посяганням на одне з основоположних прав трудящих. Ми – сила спротиву і сила прогресу.
Ліквідація права на страйк перетворить усіх нас на рабів. Ми не дозволимо цьому статися.
Перекладено з англійської мови
департаментом міжнародної роботи апарату ФПУ