14 жовтня 2022 року виповнюється 30 років як в Україні почав діяти Закон «Про охорону праці». Саме 14 жовтня 1992 року перший Президент України Леонід Макарович Кравчук підписав цей закон, а голова Верховної Ради України Іван Степанович Плющ – постанову про порядок введення його в дію, згідно з якою закон почав діяти з дня його опублікування, тобто з 24 листопада того ж року. (Тоді 14 жовтня ще не було українським релігійним святом і Верховна Рада працювала).
Необхідно зазначити, що це перший закон на цю тему не тільки в Україні, але й на всій царині колишнього радянського простору. Однак не слід вважати, що до нього в Україні не існувало нормативних документів, які регулювали цю, найбільш травмонебезпечну частину життєдіяльності людини – трудову діяльність. До цього існувала дуже велика (необхідна) кількість постанов, які охоплювали весь спектр питань безпеки праці у всіх галузях виробництва – від надр Землі до вершин космосу. Ці нормативні документи ухвалюватися спільними постановами Держкомпраці СРСР та ВЦРПС (Всесоюзна центральна рада професійних спілок). Таким чином, профспілки відігравали чільну роль в розробці та прийнятті таких документів.
Однак Закону, який би затверджував головні ідеї та напрями роботи щодо забезпечення охорони праці, промислової безпеки, виробничої санітарії, інших складових частин безпечної життєдіяльності працівників на роботі до цього не існувало.
Задовго до його прийняття спеціалісти Української республіканської Ради профспілок першими приступили до розробки проєкту Закону про охорону праці, і вже 2 липня 1991 року він був офіційно направлений до Верховної Ради. І, хоча з цілого ряду питань в кінцевому варіанті досягнути згоди не вдалося, прийнятий Закон містив суттєві нововведення, спрямовані на досягнення кардинальних змін в системі організації охорони праці. В ньому були чітко визначені місце і роль держави, його органів управління і нагляду, профспілок, відповідальності власників (пізніше – роботодавців) за забезпечення здорових та безпечних умов праці.
З того часу редакція закону зазнала понад 30 змін та доповнень, останнім з яких є поправка від 28.07.2022р., що стосується видачі дозволів на окремі види виробничої діяльності.
Безумовно, що як і будь-який інший закон, Закон «Про охорону праці» не в змозі охопити собою всіх тонкощів роботи та заходів, які б забезпечували роботу без аварій, травм та професійних захворювань. Тому, як значиться в його статті 3, «Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів».
Такими нормативно-правовими актами є відповідні постанови Кабінету Міністрів України – наприклад Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, накази міністерств, відомств, наприклад, наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій», рішення місцевих органів виконавчої влади, Генеральна, галузеві і територіальні угоди між сторонами соціального діалогу.
На рівні підприємств такими нормативно-правовими актами є положення, посадові інструкції, інструкції з охорони праці, наприклад, Положення про систему управління охороною праці.
Що нового вніс Закон «Про охорону праці»? По перше, систематизував основні вимоги щодо цієї сфери, як то «Гарантії та права на охорону праці», «Організація охорони праці», «Стимулювання охорони праці», «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці» і ін. В Законі з’явилися невідомі до того штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю. Розмір штрафу спочатку становив до 3-х, а на сьогодні до 5% місячного фонду заробітної плати підприємства.
Профспілки були звільнені від невластивих їм повноважень державного нагляду. Адже профспілковий технічний інспектор праці, який мав захищати права членів профспілок, одночасно мав право (і обов’язок) штрафувати тих же самих членів профспілок. Хоча, слід зазначити, що в окремих випадках це підвищувало повагу до профспілок, коли до адміністративної відповідальності притягалися безвідповідальні керівники (слóва «роботодавці» тоді ще не було).
Для державного управління охороною праці було створено новий орган – Державний комітет України по нагляду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці (сьогодні це Держпраці), у зв’язку з чим всі повноваження профспілок у цій галузі, крім громадського контролю, були передані до цього Комітету. Однак, згідно з Постановою Верховної Ради України від 14 жовтня 1992 року, за діючими технічними інспекціями праці профспілок до 1 січня 1994 року зберігалися функції державного нагляду за охороною праці в галузях, де він ще не здійснювався інспекціями Держнаглядохоронпраці. Таким чином зберігалася безперервність нагляду.
До 1 січня 1994 року всі бажаючі технічні інспектори праці профспілок були переведені до створеної Держнаглядохоронпраці. В подальшому, при прийнятті Закону України «Про державну службу», стаж роботи технічних інспекторів праці в профспілках було зараховано до стажу державного службовця.
Треба також зазначити, що то були часи падіння виробництва, початку великого безробіття, занепад економіки. В передмові до тексту цього Закону завідуючий відділом охорони праці Дніпропетровської Облпрофради, а в подальшому начальник територіального управління Держгірпромнагляду по Дніпропетровській області Анатолій Петрович Кожушко писав: «Сьогодні, вирішуючи як вижити, мало хто по справжньому піклується про охорону праці. Багато підприємств зменшують витрати на ці цілі, скорочують чисельність служб охорони праці, не надають належної уваги навчанню працівників питанням охорони праці. Під страхом безробіття люди змушені терпіти незадовільні умови праці, наражають на небезпеку своє здоров’я, а часом і життя».
Тому підняття проблем охорони праці до рівня Закону саме в цей вжкий період становлення молодої України було як ніколи своєчасним. Вимоги державних інспекторів по нагляду за охороною праці були обов’язковими до виконання, незважаючи на фінансовий стан підприємств. І це дало свій поштовх для поступового усвідомлення роботодавцями необхідності дбати про охорону праці, ставити це питання першочерговим, навіть в порівнянні з отриманням прибутків.
Сьогодні у Кабінеті Міністрів України на заміну діючому Закону «Про охорону праці» готується новий - «Про безпеку та здоров’я працівників на роботі». На жаль, не все, що нове, то хороше. Проєкт цього закону спрямований не на захист прав працівників на здорові та безпечні умови праці, він не вимагає від роботодавця створювати такі умови, а навпаки – все віддає на його особистий розсуд. Законодавчо не встановлюються вимоги щодо фінансування заходів з безпеки, не встановлено навіть мінімально необхідного розміру витрат на ці цілі. Періодичність навчання та проведення інструктажів з питань безпеки визначається роботодавцем, він може допустити до роботи навіть з підвищеною небезпекою чи зі шкідливими умовами праці працівника без проходження попереднього медичного огляду. Не врахована в цьому проєкті закону і роль профспілок в захисті життєво важливих інтересів працівників.
Всі профспілки України висловили свою незгоду з такою редакцією закону. Проєкт нового закону доопрацьовується. А поки-що користуємось старим, надійним законодавчим документом, який дійсно захищає конституційне право працівників на здорові і безпечні умови праці.
Петро Довганенко,
головний технічний інспектор праці Дніпропетровського обласного об’єднання профспілок
