Цивільноправовий договір, що укладається будівельним підприємством з фізичною особою для виконання тих або інших робіт, не повинен і не гарантує безпеки таких робіт, не забезпечує соціальний захист працівника, який потерпів на виробництві.
Той день, 15 червня 2012 року, виявився для підсобного робітника ТОВ «БК «Дарина» Сергія Дерія останнім у його житті. Тільки тиждень тому він уклав договір підряду (цивільно-правовий договір) з роботодавцем на виконання будівельних робіт на майданчику ТОВ «Турбаза «Схід». Разом з товаришами Сергій працював на рівні третього поверху, готуючи усе необхідне для бетонування перекриття корпусу їдальні. Працювали без захисних касок, запобіжних поясів, страхувальних канатів, тому нічого дивного не було у тому, що, наступивши на дерев’яний піддон для цегли, Сергій втратив рівновагу і впав з висоти
Іншими словами, цей нещасний випадок не є страховим, а члени сім’ї Сергія Дерія, які залишилися без годувальника, не мають права на відповідні виплати і компенсації. Комісія змогла тільки притягнути до адміністративної відповідальності виконроба ТОВ «БК «Дарина», на цьому справа і закінчилася. Та все могло б скластися інакше, якби між роботодавцем і працівником було укладено трудову угоду, а на будмайданчику додержувались вимог нормативно-правових актів з охорони праці, правильно організовували роботи та забезпечували виконавців засобами індивідуального захисту.
«Приблизно половина усіх нещасних випадків на будівельних об’єктах,– говорить начальник державної інспекції промислової безпеки у будівництві теруправління Держгірпромнагляду у Донецькій області Олег Булгаков,– стається з тими, хто працює, уклавши з роботодавцем цивільно-правовий договір. Зараз теруправління розслідує понад 20 таких випадків. Під час укладання договорів підряду керівники підприємств не звертають увагу на те, що фізичні особи, які повинні виконувати ту чи іншу роботу підвищеної небезпеки, в основному не пройшли навчання з цих видів робіт. Передбачається, що такі особи допускаються на будівельні майданчики як підсобні робітники, проте насправді виступають вони і в ролі мулярів, і арматурників, стають стропальниками і газозварниками. Словом, майстри на усі руки. І це при тому, що конкретної будівельної спеціальності, як правило, ніхто з робітників, найнятих за договором підряду, не має».
Коли укладається договір підряду роботодавець не несе практично ніякої відповідальності за долю найманого робітника, а той, хто укладає договір підряду, зобов’язується виконати у певний термін і у повному обсязі запропоновану йому роботу, і при цьому усю відповідальність, у тому числі й за безпеку праці, бере на себе.
«У таких випадках,– пояснює О. Булгаков,– уже не йдеться про систему управління охороною праці, про створення яких би то не було умов для праці. Працівник покинутий напризволяще, тобто працює на свій страх і риск».
Робота за договором підряду схожа на рабську працю. Приблизно так працювали бурлаки на Волзі або кріпаки. І виглядає дещо дивним те, що така праця в Україні практично узаконена. І це у ХХІ столітті.
Договори підряду укладаються, як кажуть, не від хорошого життя. Роботодавець таким чином уникає сплати податків, не відраховує кошти до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Економить, скорочуючи кошторис витрат. А працівник одержує можливість заробити кошти для подальшого існування. Зазвичай на таку роботу йдуть особи, що залишилися з різних причин без коштів для існування і не здатні відновити свій соціальний статус, а суспільство наше не знайшло нічого гуманнішого, як надати їм можливість виживати таким ось варварським чином.
«Можна було б заборонити роботу за договорами підряду хоча б в умовах підвищеної небезпеки,– розмірковує О. Булгаков,– наприклад, під час роботи з машинами та механізмами підвищеної небезпеки і робіт на висоті, але й це, на жаль, не робиться».
У статті 153 Кодексу законів про працю записано, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, що запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарногігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Проте при цьому КЗпП допускає й існування договорів підряду, що перекреслюють усі перераховані вище зобов’язання роботодавців. А якщо так, то чи не настав час внести до Кодексу законів про працю поправки – саме ті, що поставлять заслін на шляху безладу на виробництві та соціальній несправедливості наших співвітчизників?
Та поки що з випадками тяжкого травматизму розбирається прокуратура. Врешті-решт за загибель або каліцтво працівника несе відповідальність, аж до карної, роботодавець. Але, як свідчить практика, навіть після втручання прокуратури кримінальні справи за такими фактами, як правило, не порушуються. І виходить, що люди, які уклали договори підряду, покинуті напризволяще, вони абсолютно безправні й можуть розраховувати лише на співчуття оточуючих. Це раби ХХІ століття.
Юрій Сагань,
Журнал «Охорона праці», №1/2013
