Захистити життя і здоров’я працівника – це правоохоронна робота держави і правозахисна – профспілок
Заступник голови Федерації профспілок України Сергій Українець вже багато років поспіль опікується питаннями безпеки і гігієни праці. Бути активним гравцем і багато в чому формувати порядок денний йому дає знання справи у деталях, вміння вчасно запропонувати необхідне рішення, комунікабельність, активність і наполегливість. Про пріоритети у роботі профспілок, ставлення до сучасних моделей систем управління безпекою праці на підприємствах і практичній ролі Генеральної угоди у вирішенні питань безпеки праці - в інтерв’ю журналу «Промислова безпека»
Як ви загалом оцінюєте стан безпеки праці в Україні? Як реагують профспілки на ситуацію в економіці й у сфері безпеки праці?
Рівень безпеки праці сьогодні не піддається оцінці! Настільки він знизився порівняно з відносно благополучним періодом, що ми спостерігали 58 років тому – до запровадження обмежень на перевірки і мораторію. У чому проявляються нові негативні грані?
Виявилося, що нормальне інспектування з охорони праці для держави небажане, для бізнесу – зайве. Бізнес фактично спровокував державу на тотальну заборону нормальної роботи державних інспекторів у сфері праці. В результаті маємо низку законів і урядових рішень, які на кілька років зупинили нагляд.
Статистика нібито стала кращою, але якість інша. Якщо державний інспектор не ходить на підприємство, а зараз саме так, то це означає, що переважна більшість травм – і тяжких, і особливо легких – масово приховуються. Їх у статистиці не існує, але вони є у житті. Люди отримують травми, сім’ї втрачають своїх годувальників, людина залишається інвалідом. Ось такі наслідки.
У результаті втрачають і країна, і бізнес, який ініціював зупинку перевірок. Втрачається національний трудовий потенціал – здорові, молоді люди, які готові і можуть працювати, на підготовку яких затрачено серйозні кошти тим самим бізнесом. Щорічно на виробництві гинуть понад 450 осіб – це втрати, які не оцінити нічим. Інвалідами праці лише у 2014 році через трудове каліцтво і профзахворювання стали близько 8 тис. осіб. Це надводна частина «айсберга». Підводна – в рази більша. Бізнес не турбують людські втрати, бо зараз працюють 10 млн, а ще стільки ж стоять у черзі на цю роботу на вулиці.
Понад 4 млн громадян працюють нелегально, без трудових книжок і будьякого захисту трудового законодавства. Це означає, що нещасні випадки з такими людьми не обліковуються і не розслідуються.
Близько 200 млрд грн заробітної плати виплачується «у конвертах», отже з них не сплачено 100 млрд грн податків та пенсійних внесків, які вкрай необхідні уряду для стабілізації Держбюджету та Пенсійного фонду.
Якщо так буде тривати й далі, то як тільки буде вирішено питання євроінтеграції України, спрощення візового режиму, то найбільш активні поїдуть з країни. І тоді бізнес побачить, що йому ні з ким виробляти продукцію.
Стан професійного здоров'я працівників також погіршується. Люди працюють в умовах фізичного виснаження. Нещодавно держава прийняла ще одне рішення – законодавчо скасувала норму на закупівлю Фондом соціального страхування путівок на санаторнекурортне лікування, а також часткове фінансування профілакторіїв підприємств. Це означає, що мільйони працюючих у шкідливих, небезпечних і важких умовах праці будуть позбавлені можливості підлікуватися. Хіміки, вугільники, працівники сільського господарства, підприємств металургії, будівництва за 11 місяців роботи набирають стільки на свій організм, що їм вкрай необхідно вивести ті шкідливі речовини… Якщо цього немає, а послугами санаторіїв і профілакторіїв користувалися майже 400 тис. працівників щороку, це означає, що завтра працездатність цих працівників знижуватиметься. І замість того, щоб успішно допрацювати до пенсійного віку, вони будуть вимушені хворіти і переходити на інвалідність. Втрачають економіка, країна, людина, сім’я. Ось так ставиться сьогодні держава до здоров’я працівника.
Такі обставини потребують реакції профспілок, особливо в питаннях відновлення державного нагляду. Вочевидь, залишилось тільки профспілкам боротися за його відновлення. І ми цю роботу робимо.
Направили дві скарги до Міжнародної організації праці (МОП). За пропозицією Федерації профспілок України (ФПУ), уряд залучив експертів цієї організації, і Комітет експертів МОП зробив висновок: Україна порушує конвенції МОП №81 і №129 про інспекцію праці. Державний інспектор має право вільно заходити на підприємство, мати вільний доступ до робочих місць і перевіряти дотримання закону. Таке зобов’язання Україна взяла перед світовим співтовариством ще у 2004 році.
Нам вдалося переконати уряд, народних депутатів, що найбільшим обмежуючим фактором є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Сьогодні Законом України (№77VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці». – Ред.) державний нагляд у сфері праці виведено зпід загальних обмежень. Це позитивний результат. Друге, що було зроблено, коли приймалося рішення про об’єднання двох інспекцій, профспілки ініціювали створення тристоронньої робочої групи, що мала опрацювати положення про Держпраці. Фактично ми запропонували покласти в основу документа норми конвенції МОП №81 і №129 про інспекцію праці й аргументів проти не знайшлося. Центральна норма цього положення – Держпраці має безперешкодне право відвідування підприємств. Єдиний сьогодні стримуючий фактор – мораторій на перевірки, що тривав до 1 липня 2015 року. Профспілки звернулися до керівників усіх фракцій парламенту, керівників комітетів ВР із проханням утриматися від підтримки законопроектів, які поширюватимуть мораторій на перевірки Держпраці.
Тема відновлення державного нагляду стала однією з вимог профспілок до уряду в колективному трудовому спорі: відновлення повноцінного нагляду Держпраці, відповідно до вимог МОП, і забезпечення доступу інспектора до робочого місця. Примирна комісія знайшла рішення – вивести Держпраці зпід мораторію. Уряд зрозумів свою помилку і виконав це рішення – вніс до Верховної Ради України відповідний законопроект (реєстраційний №2230а). Таким чином відкрито можливість до поновлення державного нагляду у трьох сферах – законодавство про працю, безпека і гігієна праці.
Відновлення нагляду дозволяє і профспілкам більш ефективно вести громадський контроль. Ми маємо понад 150 штатних технічних інспекторів праці і близько 150 правових інспекторів. Вони, як правило, працюють в галузевих профспілках – освіта, вугільна промисловість, металургія тощо та в обласних профспілкових об’єднаннях. Окрім штатних інспекторів, у профспілках працюють понад 10 тис. активістів, якими є голови первинних організацій, голови і члени комісій з охорони праці. Ми дуже розраховуємо саме на роботу в первинних організаціях, тому розгорнули масове навчання активістів. Профспілки посилюють позиції з громадського контролю. Ми відновили правову інспекцію профспілок, наростили чисельність інспекторів, відновили навчання правових інспекторів праці, а серед технічних інспекторів праці ця робота і не припинялася. Завдяки Фонду соціального страхування від нещасних випадків організували навчання кількох тисяч профспілкових працівників щороку.
Ви вважаєте, що для того, щоб змінилася ситуація в Україні, достатньо відновити інспекційну діяльність?
Чому важливе державне інспектування? Воно дисциплінує, запускає механізм профілактики. Бо якщо його не буде, то буде багато роботодавців, для яких важливо поповнити кишені за рахунок економії на безпеці праці по суті за рахунок здоров'я і життя працівників. Інспекція мобілізує, вона спонукає визначати заходи, виділяти фінансування, узгоджувати рішення з профспілками.
Донедавна серед причин нещасних випадків переважали організаційні – 72%. Поки ми не почали займатися навчанням спеціалістів підприємств і профспілкових лідерів. За два роки цей показник знизився до 58%. Уявіть масштаби! Це десятки збережених життів і сотні працівників, врятованих від каліцтва.
Навіть попри те, що з організаційних причин нещасних випадків поменшало на 12-15%, але ж загальний стан погіршився.
Ми можемо оцінювати те, що ми бачимо. Як тільки ослаб державний нагляд, перестали показувати реальний травматизм. Держава перестала бачити справжні процеси. Організм охорони праці не став здоровішим, навпаки, всі його вади стали глибоко прихованими.
У державі залишаються невирішеними ключові, системні проблеми. Їх всі знають, про них говорять, а «віз і досі там». У підприємств немає економічної і юридичної відповідальності. В Україні не запроваджена система ризикоорієнтованого менеджменту, не працює правосуддя.
Наприклад, в Австралії найтяжча кара за порушення законодавства про безпеку і гігієну праці складає $3 млн штрафу, або 3 роки ув’язнення. І перший, хто відповідає, – власник. У нас усе навпаки: можна «отримати» 12 років ув’язнення при максимальному штрафі у 1,5 тис. грн, а перший відповідальний – стрілочник.
Мені здається, що будь-яка робота інспекції буде марною, поки оці засадничі речі не запрацюють у державі. може у вас інше бачення?
Я поділяю Вашу думку про те, що має бути конкретна відповідальність. І санкції мають бути жорсткими. Але ми переборщили із санкціями до керівника підприємства. Так, потрібно відповідати за те, що він не допрацював: дисциплінарна, адміністративна відповідальність, навіть кримінальна, коли загинули люди. Але якщо ми будемо нарощувати відповідальність по відношенню до першого керівника, то результат ми не отримаємо. Відповідальність має бути економічна і по відношенню до юридичної особи – роботодавця або власника. Оці мільйони в Австралії, в якості штрафу, їх же стягують не із заступника директора, а з підприємства або його власника?
З підприємства, звичайно, а далі власник у себе розбирається, чому це сталося, хто не допрацював…
Ось так і має бути. Профспілки давно наполягали на тому, що має працювати комплекс економічної відповідальності підприємства, а через підприємство – власників. Коли власник відчує санкції на своєму прибутку, то він швидко наведе порядок серед менеджменту, який довів його до штрафних санкцій.
Є ще така норма – презумпція винуватості власника. Це означає, щоб не відбулося, законодавство вважає, що винний роботодавець, якщо інше не доведено судом. Хто створив ризик, той і має відповідати за нього.
Перші кроки вже є. У Законі 77 передбачено, якщо виявили одного працівника, який не оформлений офіційно, штраф складає 30 мінімальних зарплат. Це 35 тис. грн, і навіть більше. Серйозні кошти. Виявлено 10 таких працівників – сплачують пропорційно більше. Цю норму потрібно запускати в роботу.
Сьогодні держава через Фонд соціального страхування компенсує потерпілому або родині загиблого всі втрати. Замість власника він має відповідати всією повнотою витрат. Але якщо є пряма вина, грубі порушення з боку власників, менеджменту підприємств, то вони мали б компенсувати Фонду кошти, що витрачені на підтримку працівника, постраждалого через недбалість роботодавця. Тому економічний важіль і відповідальність роботодавців – це дуже важливо. Якщо він буде знати про таку відповідальність, тоді все буде контролювати: чи проведено навчання, чи закуплено засоби захисту, чи встановлено сучасне обладнання? І буде наперед, на 10 років, рахували, як краще вкласти кошти в охорону праці.
Ми підтримуємо економічну відповідальність власника, але юридична відповідальність керівника – вже на межі.
Якщо є розуміння того, що саме потрібно міняти, то які конкретні кроки робить профспілка? Підтримка має якось реалізовуватися.
Ми допомагаємо повернути повноваження Державній службі праці. Це знайшло місце у Положенні про Службу, хоча роботодавці були категорично проти. Більше того, у новому проекті Трудового кодексу ми прописали важливі засади трудового права: «принцип забезпечення здорових, безпечних умов праці», «принцип пріоритету безумовного збереження здоров’я і життя працівника перед іншими цілями у сфері праці». Це ст. 2 проекту Трудового кодексу. Якщо він буде реалізований у Кодексі, то потім буде імплементований в інших нормативних актах, зокрема в Законі України «Про охорону праці». Все має бути підпорядковано збереженню життя і здоров’я людини. У цьому ж проекті детально виписано права державних інспекторів та їхні повноваження.
Нам необхідно відновити фінансування і виконання Загальнодержавної програми у сфері охорони праці («Загальнодержавна цільова соціальна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 20122016 роки») (далі – Програма), а там дуже важливі заходи, які допоможуть зберегти життя і здоров’я працюючих.
Щодо цієї державної програми, то у мене інша думка. Все дуже змінилося у державі, і мабуть правильно було б розробити нову програму, для нових реалій.
Ми говоримо про те, що в основі менеджменту з питань охорони праці є ризикоорієнтований підхід. В європейському союзі це вимога законодавства. У нас часто-густо взагалі немає розуміння того, що це таке. чи готові профспілки підтримати норму про обов’язковість оцінки й управління ризиками?
Звичайно, ця річ важлива, вона необхідна. На жаль, у нас в країні немає кому формувати політику у сфері безпеки праці. Діяльність Держпраці спрямовується через Мінсоцполітики. У цієї Служби завдання реалізації державної політики. По суті, це лише консультаційна й інспекційна функції. А кому визначати політику? В Міністерстві соціальної політики – немає кому, там навіть немає такого департаменту. В уряді також нікому, тобто серйозна законодавча робота з формування державної політики у сфері охорони праці у Кабінеті Міністрів не персоніфікована.
Коли мова йде про конкурентну, високотехнологічну і соціальноорієнтовану економіку, то там більшість «гарячих» проблем у сфері охорони праці або вирішені, або не виникають у своїй гостроті. Там є відповідальне ставлення до законодавства, там є соціальний діалог. У нас бізнес дуже часто, не побоюсь цього слова, дикий! Але є і порядний, відповідальний бізнес. Саме з такими роботодавцями нам потрібно освоювати нові інструменти, на їх прикладі вчити інших.
Як на мене, основа будь-якого бізнесу – дикого або ні – прагматика. чому інші українські компанії можуть на європейському рівні демонструвати достойний стан безпеки? Бо вони беруть позику у ЄБРР, виходять на зовнішні ринки, а там є вимоги до безпеки. є мотивація.
Так, до речі, ЄБРР – вони завжди у нас запитують: чи є скарги від профспілок? Якщо є, то у компанії-позичальника виникає проблема з отриманням пільгового кредиту.
Поки в Україні не буде економічної мотивації виконувати вимогу закону, поки не буде відповідальності – мало що зміниться.
Я не думаю, що головним стимулом для відповідальних компаній є вимога закону. Вони хочуть працювати на перспективу, а це авторитет, від якого залежить конкурентність. Ті, хто недобросовісні, – вони одноднівки. Працюють за принципом: за 23 роки напрацював і закрився. А ті, хто планує залишитися в бізнесі надовго, їм треба реалізовувати продукцію на зовнішній ринок, напрацьовувати солідних партнерів. Там працюють свої стандарти, зокрема з охорони праці. Якщо ти не вписуєшся в стандарти і порушуєш правила, то в конкурентній боротьбі пограєш і втратиш свої ринки. Для цих компаній високого польоту вкладати в безпеку праці вигідно. Бо це позначиться на стабільній роботі компанії, на іміджі, на конкуренції, на позиції на дорогих ринках. А ось та публіка, де вбивають і калічать людей, де планують «нацарювати три рублі і втекти», – це і є той дикий бізнес, про який я говорив.
Тим не менше, європейське агентство з безпеки і гігієни праці наводить результати опитування роботодавців. останні на питання «чому ви оцінюєте і управляєте ризиками?» Відповіли: «У першу чергу тому, що цього вимагає законодавство».
Усе вірно. І тоді ми повертаємось до першої частини: що не просто вимагається, а у випадку порушення, на нього очікують серйозні санкції, як на власника бізнесу. І тоді він відчуває: за одне зняли, за друге зняли, за третє зняли, і йому краще змінити недбалих менеджерів, ніж далі мати збитки. Тоді працює поєднання санкцій і норм закону. І головне, щоб поруч хтось стояв, хто слідкує за тим, як все виконується від імені держави та працівників.
Які у вас сьогодні стосунки із Держпрацею?
А які можуть складатися стосунки у двох друзів, один із яких виніс іншого із поля бою? Ось так воно і є. Ми спрямували всіх профспілкових інспекторів на безпосередню, пряму співпрацю, на планування спільної роботи, на те, щоб ділилися інформацією. І ми зараз працюємо над перспективною угодою про співробітництво. Думаю, через кілька тижнів ми її закінчимо, запропонуємо Службі і будемо працювати над виконанням. Так само плануємо організувати укладання угод на обласному рівні. Більше того, це єдиний орган державної влади, в колегії якого дуже потужно були представлені профспілки. Не один, а чотири представники із вугільної галузі, металургії, інших секторів економіки, від чого рішення колегії Держгірпромнагляду тільки вигравали. Далі ми вже підібрали людей, щоб сформувати громадську раду при Держпраці, щоб там були люди знаючі, щоб надавали ділові пропозиції як покращити її роботу.
Ще одним соціальним партнером профспілок є роботодавці. знаходите компроміс – вони чують вас?
Звичайно. Переконаний, що вони чують. Ось ми провели переговори щодо Генеральної угоди, опрацювати розділ «Оплата і умови праці». Він доволі предметно і добре наповнений. Ми покращуємо нормативне поле. Домовились про підготовку до ратифікації чотирьох конвенцій МОП: №121 «Про допомоги у випадку виробничого травматизму», №152 «Про техніку безпеки і гігієну праці на портових роботах», №167 «Про безпеку та гігієну праці у будівництві», №187 – «Про основи, що сприяють безпеці і гігієні праці». А це потребує серйозного оновлення національного законодавства, підсилення національного правового поля у сфері охорони праці більш досконалими міжнародними нормами.
Домовились про те, що триватиме навчання представників не тільки роботодавців і профспілок, але й органів виконавчої влади з питань охорони паці. При цьому масштаби будуть значні – не менше 10 тис. щороку. Ми запроваджуємо на національному телеканалі телевізійний проект «Безпека праці і життєдіяльності» – трішки трансформували те, що було передбачено у Загальнонаціональній програмі. Проведемо роботу, щоб можна було регулярно виводити на екрани проблемні питання охорони праці.
А хто буде фінансувати?
Це мають бути кошти держави та Фонду соціального страхування в рамках Національного каналу. Якщо це Національний канал, то вже уряду треба подумати як все організовувати.
Це записано в генеральній угоді?
Так, у погодженому проекті!
Далі – треба адаптувати національне законодавство до директив Євросоюзу. А там питань з охорони праці немало. Це теж буде нашою спільною роботою. Ми проводимо роботу з відновлення і збереження закладів промислової медицини. Це вкрай необхідно.
Ми домовилися про те, щоб щорічно розглядати на урядовому рівні стан виробничого травматизму та захворювань і публікувати національну доповідь з охорони праці. Це важлива річ, бо національна доповідь буде виявляти проблеми, які треба вирішувати, і, відповідно, на неї треба буде уже реагувати: і уряду, і законодавцю, і сторонам соціального діалогу.
У цілому соціальний діалог діє – у нас нормальні ділові стосунки, пошук спільних цілей і спільна робота над їх досягненням.
Що принципово нового з’явилося у генеральній угоді?
Яку ціль переслідував розділ Генеральної угоди «Оплата і умови праці»? Сформувати нормальне середовище державного регулювання за участю соціальних партнерів на трьох рівнях. Перше – законодавче регулювання. Друге – програмне забезпечення, організаційнопрограмна робота. Щоб ми заклали програми і цілі, які мають бути досягнуті, а угода укладається на трирічний період – 20152017 роки. Третій – наглядовий. Як бачите, за всіма трьома складовими ми відновлюємо системну роботу. Якщо будуть позитивні зміни із держбюджетом, то ми повністю відновимо державну програму до 2018 року як на сьогодні відновлено державний нагляд у поєднанні з громадським контролем профспілок. Ще ми прагнемо підключити центральні та місцеві органи виконавчої влади. Потрібно відновити структурні підрозділи, спеціалістів з охорони праці в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування на всіх рівнях.
Одна з причин – дуже швидка плинність бізнесу. Щороку 100150 тис. суб’єктів підприємництва ліквідується, така ж кількість і з’являється. Власники, керівники новоутворених підприємств не знають повного обсягу своєї відповідальності за підлеглих людей, виконання вимог низки законів України. Тому у питаннях охорони праці хтось має їх зорієнтувати. В адміністраціях має бути хоча б одна людина, щоб через неї всі пройшли. Щоб у єдиному вікні була її ланка. І коли роботодавець прийде, то отримає хоч якусь пам’ятку: за що він відповідає, що він має зробити, аби зберегти життя і здоров'я людини.
Які на підприємствах важелі впливу профспілок з безпеки праці? адже всі профспілкові лідери одночасно наймані роботодавцем працівники. чи немає тут конфлікту?
Ні, немає. За службовим становищем, профспілковий лідер є підпорядкованим працівником, як і всі інші. Але в рамках трудової функції стосунки такі: я тобі зроблю роботу, а ти мені за це заплати. Далі, у громадських обов’язках, він від роботодавця не залежить. Над ним є колегіальні профспілкові органи, члени профспілки і відповідальність перед ними. Я не ідеалізую представників профспілок, але абсолютна більшість з них – це порядні люди, які сумлінно роблять свою роботу і знають, що їм робити.
Є такі ситуації, коли профспілковому лідеру важко сказати слово проти директора. Але закон багато в чому на нашій стороні, він спонукає до конкретних дій. Наприклад, я не знаю профспілкової організації, де немає колективного договору. Якщо є такий договір, то там є і заходи з охорони праці. Це більше спільна робота і адміністрації, і профспілкового комітету. І вони знають, що потрібно закладати кошти, організовувати і перевіряти цю роботу.
Знаючи, що хтось може проявити слабину, ми у Генеральній угоді визначили спеціальний підрозділ, який підкріпить позицію профспілкових організацій. Звучить він так: «Сторони рекомендують до міжгалузевих, територіальних, колективних угод включити наступні питання…» Ось лише деякі з них:
- обов’язково має вирішуватися питання оздоровлення працівників, які працюють у шкідливих
- умовах праці;
- організація навчання представників з охорони праці;
- організація надання кваліфікованої першої медичної і домедичної допомоги на підприємстві,
- створення служб гігієни праці;
- безперешкодний доступ уповноваженого представника профспілки до об’єктів громадського контролю.
Тут близько десяти хороших заходів, які сторони мають внести до колективного договору. Ці елементи вони забов’язані врахувати. Так, обсяги спрямування коштів на охорону праці встановлюються колективною угодою. Закон передбачає, що роботодавці виділяють на охорону праці не менше 0,5% від фонду оплати праці, а у нас у багатьох галузевих угодах, наприклад у вугільників, – це 3% від суми реалізованої продукції. У металургів – 0,6%. І переважна більшість галузевих угод прив’язана не до фонду оплати праці, а до суми реалізованої продукції. А ці суми відрізняються на порядок – тобто в 10 і більше разів. Тому ми передбачили, щоб під час укладання колдоговорів профкоми орієнтувалися не на 0,5% від фонду оплати праці, а на галузеву угоду, де відрахування розраховуються від суми реалізованої продукції. Тобто ми закладаємо платформу для профкомів і керівників підприємств, нижче якої вони спускатися не
можуть. Це серйозна допомога. Це той стабілізуючий мінімум, який, за рішенням сторін соціального діалогу, на національному рівні має бути включений до галузевих, територіальних угод і колективних договорів.
Записав Андріан Галач, головний редактор журналу «Промислова безпека»
