Голова СПО об’єднань профспілок, Голова Федерації профспілок України Григорій Осовий звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денисової з листом щодо неконституційності окремих положень Закону України від 22 травня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оплати судового збору».
«На виконання пункту 2.2.3. постанови Ради Федерації профспілок України від 16.05.2019 № Р-5-2 «Про виклики і загрози профспілковому руху та завдання ФПУ, її членських організацій в сучасних умовах» Федерація профспілок України звертається до Вас у справі про порушення статті 22 Конституції України шляхом звуження змісту та обсягу існуючих прав працівників, як позивачів на доступ до правосуддя, Законом України від 22.05.2015 № 484 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (далі – Закон № 484), - говориться у зверненні. - Стаття 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674 «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674) визначає вичерпний перелік суб’єктів та видів вимог, за якими ці суб’єкти звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг та за видачу судами документів.
З прийняттям Законом № 484 нової редакції пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674, із цієї норми вилучено словосполучення «за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин», чим позбавлено позивачів пільги на звільнення від сплати судового збору при розгляді судами трудових спорів, окрім справ про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, вимоги за якими залишилися у чинній редакції.
Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України визначає трудові правовідносини – як відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією права на працю. До трудових належать спори, що стосуються прийняття на роботу, укладення, зміни та припинення трудового договору, переведення, оплати праці, застосування дисциплінарних стягнень, притягнення до матеріальної відповідальності, реалізації пільг та гарантій права на працю.
Вилучені Законом № 484 пільги поширювались і на вимоги, що випливають з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження, які КАС України разом зі спорами з приводу звільнення з публічної служби виділяє як окремі види спорів. Ці спори за своєю сутністю є спорами осіб, які перебувають у службових відносинах із суб'єктом владних повноважень, а отже, є такими, що виникають із трудових правовідносин.
Чотирирічна практика застосування Закону № 484 засвідчила не лише недосягнення його мети, що полягала у покращенні матеріально-технічного забезпечення судів та відповідно їхньої фінансової незалежності, а і призвела до суттєвого ускладнення доступу громадян до судової гілки влади, а отже і справлення правосуддя та поновлення їхніх трудових прав.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Фактично ж прийняття Законом № 484 нової редакції пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674 через обтяження судовим збором справ за вище переліченими трудовими правовідносинами ускладнило, а в окремих випадках унеможливило позивачам доступ до правосуддя.
Крім того, навіть позивачи, які на момент звернення до суду з позовною заявою звільнялися від оплати судового збору (станом на січень 2015 року) згідно з чинною на той час редакцією пункту 1 статті 5 Закону № 3674, були позбавлені такої пільги у процесі апеляційного та касаційного оскарження з цього ж питання.
Так, Верховний Суд України у справі №6-1121цс16 (про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди) дійшов правового висновку, що наявність пільги у вигляді звільнення від сплати судового збору, передбаченої статтею 5 Закону № 3674, не вважається нульовою ставкою судового збору. У контексті визначення розміру судового збору за подання касаційної скарги "ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви" має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону № 3674 на момент пред'явлення відповідного позову, без пільг, визначених статтею 5 цього Закону.
У підтвердження наводимо й інші характерні приклади наявної судової практики, яка свідчить про значне ускладнення доступу громадянам до правосуддя, а отже і підтвердження звуження змісту та обсягу існуючих прав працівників, як позивачів, Законом № 484, що мають ознаки порушення статті 22 Конституції України.
За аналізом декількох десятків цивільних справ 2018-2019 років судового розгляду, предметом яких було поновлення на роботі, поряд із зазначеною вимогою заявлялися похідні вимоги визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що узгоджувалося з частиною 3 статті 235 КЗпП України, відповідно до якої орган, який розглядає трудовий спір при винесенні рішення про поновлення на роботі одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За усіма справами вимоги сплати судового збору судами першої інстанції (і за більшістю справ апеляційної) – не вимагалися. Проте, під час звернення з касаційними скаргами до Верховного Суду переважна більшість скарг була залишена без руху з вимогами сплати судового збору, виходячи із заявлених у скаргах вказаних вище похідних позовних вимог або тільки у зв’язку з вимогою стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суми судового збору пораховані судом касаційної інстанції були у наступних розмірах:
- 4228,80 грн (ухвала Верховного Суду від 08.04.2019 по справі № 226/1654/18 (реєстр.№ 8101385 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР), окрім зазначеного, у цій справі судовий збір був нарахований ще за додаткову позовну вимогу: усунення перешкод щодо роботи за сумісництвом);
- 2819,20 грн (ухвала Верховного Суду від 14.05.2019 по справі № 226/1661/18 (реєстр.№ 81877283 у ЄДРСР), судовий збір був визначений за обидві похідні позовні вимоги, вказані вище);
- 1536,80 грн (ухвала Верховного Суду від 20.05.2019 по справі № 226/1670/18 (реєстр.№ 81952230 у ЄДРСР), судовий збір був визначений за одну похідну позовну вимогу);
- 1409,60 грн (ухвала Верховного Суду від 25.04.2019 по справі № 226/1657/18 (реєстр.№ 81426016 у ЄДРСР), судовий збір був визначений за одну похідну позовну вимогу).
Як нам відомо, по справі № 226/1661/18, в якій Верховний Суд вимагає суму судового збору 2819,20 грн, заявник отримує пенсію за вислугу років у розмірі 1505,54 грн. та подав клопотання про звільнення від сплати судового збору з відповідними довідками з управління Пенсійного фонду України, але ухвалою Верховного Суду від 07.06.2019 (реєстр.№ 82419997 у ЄДРСР) в його задоволенні відмовлено. Повторне клопотання про звільнення від сплати судового збору по цій самій справі з посиланням та доведенням того, що сума судового збору складає 8,98% сукупного доходу заявника за 2018 рік, також не знайшло підтримки з боку Верховного Суду, який своєю ухвалою від 03.07.2019 (реєстр.№ 82857561 у ЄДРСР) знову відмовив у його задоволенні.
Ще один приклад неконституційності Закону № 484. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 04.12.2018 року по справі № 226/1671/18 позивач був поновлений на роботі (реєстр.№ 78451847 у ЄДРСР). Однак, постановою Донецького апеляційного суду від 03.04.2019 по вказаній справі рішення суду першої інстанції було скасовано та, окрім іншого, було приписано стягнути з позивача на користь відповідача – роботодавця (заявника у суді апеляційної інстанції) “витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2114,40 гривень” (реєстр.№ 80916479 у ЄДРСР). Ухвалою Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 226/1671/18 (реєстр.№ 82499647 у ЄДРСР), приписано сплатити судовий збір у розмірі 1409,60 грн за одну похідну позовну вимогу.
Таким чином, вимоги щодо сплати судового збору у трудових спорах з позивачів не тільки суттєво обмежують їх доступ до суду та завдають шкоди самій суті цього права, але і невиправдано збільшують час для розгляду справ, які за процесуальним законодавством мають часові 60-ти денні обмеження для їх розгляду в порядку спрощеного провадження.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 101, 150 Конституції України, статті 52 Закону України «Про Конституційний Суд України», статтями 3, 13, 15, 16 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», просимо Вас відкрити провадження у справі про порушення статті 22 Конституції України шляхом звуження змісту та обсягу існуючих прав працівників, як позивачів на доступ до правосуддя, Законом України від 22.05.2015 № 484 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» та внести до Конституційного Суду України відповідне подання.
Сподіваємося, що спільні зусилля Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та профспілок відновлять справедливість і доступ громадян до правосуддя.
Про прийняте рішення просимо повідомити ФПУ у визначений законодавством термін».
Прес-центр ФПУ.
K'>
