Посилання на рішення ЄСПЛ у справі «Фонд Батьківська турбота проти України» державні діячі роблять винятково у контексті відсутності в Україні закону щодо правового статусу майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України, інвентаризації майна таких організацій.
Однак, свідомо ігнорується та частина зазначеного рішення ЄСПЛ, де вказано на те, що:
прийняті на початку 90-років акти законодавства України надавали державі лише тимчасові права щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (до визначення їх правонаступників) та не передбачали передачу права власності на відповідне майно державі Україна;
на помітну непослідовність національної прецедентної практики, тобто практики винесення рішень судами України, у питанні статусу майна професійних спілок, а також серйозні сумніви щодо законності втручання держави Україна в майнові права професійних спілок в частині вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з відповідними протоколами);
на сумніви щодо правомірності дій держави в особі відповідних органів щодо вилучення в судовому порядку майна професійних спілок, що використовувалося ними протягом десятків років. Також, вчергове чиновники навіть не намагаються обґрунтувати суспільну необхідність повернення майна, як на те вказував ЄСПЛ та як того вимагає ст. 41 Конституції України. Хочеться порадити Голові Комітету з питань економічного розвитку таки прочитати повний текст рішення ЄСПЛ, а не висмикувати з контексту те, що подобається.
Не передбачається порядку визначення частки державного фінансування будівництва об’єктів, хоча в Пояснювальній записці до обговорюваного законопроекту вказано «переважно створювалось за рахунок державних капітальних вкладень». При цьому, у судових справах, які згадують розробники законопроекту, дольова участь держави за рахунок державних капітальних вкладень в будівництві профспілкових майнових об’єктів документально не встановлена.
При посиланні на Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991 згадується виключно стаття 1, де вказано що майно та фінансові ресурси підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування є державною власністю.
Але свідомо замовчується той факт, що статтею 2 цього Закону було доручено Кабінету Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна.
Однак, за 30 років незалежності України все, що мало перейти в державну власність вже перейшло, чи влада натякає, що Уряд не вчинив всіх передбачених законом дій для захисту державних інтересів і тепер покладає свої порушення на законних власників майна?
При посиланні на той самий Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991 розробники знову не вбачають невідповідності хронології подій та порушення принципу дії закону у часі, бо Положенням про Федерацію незалежних профспілок України, затвердженим рішенням З'їзду від 06.10.1990, яким було визначено її правовий статус, організаційну структуру, права та обов'язки, у тому числі і майнові.
Посилання на постанову Верховної Ради України від 04.02.1994 взагалі видається абсурдом, бо підзаконними нормативно-правовими актами не можуть регулюватись питання власності. Особливо в контексті того, що за Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991 держава в особі Кабінету Міністрів мала до 1 грудня 1991 року вчинити всіх необхідних дій для забезпечення державних інтересів та захисту державної власності.
Заяви про те, що «положення законопроєктів спрямовані на захист саме державного майна та не містять норм щодо ревізії майна осіб, яке набуте ними на підставі Закону, а також не зачіпають законні інтереси добросовісних набувачів», створює когнітивний дисонанс. Особливо в контексті того, що розробники, Голова Комітету з питань економічного розвитку уявлення не мають, які ЗГО дійсно провадили діяльність на території колишнього СРСР та УРСР (бо за вісім хвилин інтерв’ю звучить різна кількість), не збираються затверджувати їх перелік, фактично збираються націоналізувати майно тільки профспілкових організацій та ніколи не чули про принцип недискримінації.
А чи знає Голова Комітету з питань економічного розвитку, скільки коштів держава має витратити на сплату судових зборів при звернення до суду Фондом державного майна? Порахували чи то не на часі? А чи не треба було, в першу чергу, прозоро прорахувати витрати на утримання повернутого в державну власність майна? Як показує практика, із повернутих 70 об’єктів у власність держави (ФДМУ) з 2011 року, державний орган зі спеціальним статусом (той же ФДМУ) зміг продати лише один готель «Рассвет» у м. Дніпрі.
Решта об’єктів нерухомості, неспішно руйнуються роками, або знаходяться в стані руйнації і обростають мохом (санаторії «Лазурний», «Бердянськ», «Сокілець», «Коцюбинського», «ім. Щорса», «Зелений мис», «Зірка» та ін.), бо держава не заінтересована у їх збереженні і не має фінансової можливості утримувати цілі комплекси. Тому реалізація законопроєкту потребуватиме не просто коригування видатків на ФДМУ у статтях Державного бюджету, як це декларують розробники, а вже на даному етапі вимагає професійних та детальних розрахунків.
Вчергове, не перестаю дивуватись тому дилетантському підходу «ефективних менеджерів», який намагаються видати за переможеньку в боротьбі зі страшними і злими профспілками.
І поки Україна кров’ю захисників, силами волонтерського руху та підтримкою профспілок виборює своє право на існування, самобутність та чітко окреслює демократичний і європейський напрямок розвитку, де профспілки є поважною і потужною силою, у владних кабінетах продовжуються ганебні утиски та маніпуляції на «майновому питанні» профспілкових організацій.
