Голова Федерації професійних спілок України Григорій Осовий направив листа до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з проханням звернутися до Конституційного Суду України з поданням про відповідність Конституції України окремих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» (по тексту - Закон № 3494), прийнятий Верховною Радою України 22 листопада 2023 року.
Поправки до проєкту вказаного закону (реєстр. № 8313), прийнятому у першому читанні, опрацьовувалися робочою групою, створеною Комітетом з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, за участі представників СПО об’єднань профспілок.
Під час роботи учасникам робочої групи зі сторони профспілок вдалося відстояти (повністю або частково) державні гарантії щодо надання працівникам додаткових відпусток (творчої відпустки, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, відпустки на час профспілкового навчання).
Разом з тим, залишились без врахування істотні зауваження до законопроєкту, надані СПО об’єднань профспілок профільному Комітету Верховної Ради України та головам парламентських фракцій та груп, у Законі № 3494 залишились положення, які на наше переконання, не відповідають Конституції України, а саме:
1. Щодо внесення змін до статті 67 КЗпП України (підпункт 2 пункту 1 розділу І Закону № 4394), якими пропонується віднести до сфери індивідуального договірного регулювання трудових відносин питання щодо визначення випадків перенесення вихідних та робочих днів, крім встановлених КЗпП України.
Такі зміни створюють правову невизначеність в сфері забезпечення права працівників на відпочинок та на отримання ними підвищеної оплати роботи у святкові, неробочі та вихідні дні, що з високою вірогідністю призведе до погіршення становища працівників, і суперечать:
- вимогам статті 5 Директиви 2003/88/ЄС, відповідно до яких держави-члени вживають заходів, необхідних для забезпечення того, щоб протягом кожного семиденного періоду кожний працівник мав право на мінімальний безперервний період відпочинку тривалістю 24 години на додаток до 11 годин щоденного відпочинку, зазначених у статті 3 Директиви 2003/88/ЄС;
- вимогам частини другої статті 45 Конституції України, відповідно до яких максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
2. Щодо внесення змін до статті 252 КЗпП України, статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також виключення статті 15-1 Закону України «Про відпустки» (підпункт 8 пункту 1, підпункт 2 пункту 2, пункт 3 розділу І Закону № 3494), якими пропонується встановити, що на час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова відпустка тривалістю до 6 календарних днів з компенсацією середньої заробітної плати за рахунок профспілкової організації, за рішенням якої працівник направлений на профспілкове навчання.
До внесення змін положеннями вказаних статей передбачалося надання такої відпустки із збереженням середньої заробітної плати за рахунок роботодавця.
ФПУ вважає, що виплата профспілковою організацією середньої заробітної плати за час відпустки особам, які не перебувають з нею у трудових відносинах, відповідно до положень пункту 133.4.1 статті 133 Податкового кодексу України, матиме наслідком втрату профспілковою організацією ознак неприбутковості, а відтак нова редакція положень вказаних статей фактично унеможливлює реалізацію гарантії для працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів, передбачених статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Це суперечить вимогам частини третьої статті 22 Конституції України, відповідно до яких при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
3. Щодо внесення доповнень до частини першої статті 12 та пункту 3 Розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (пункт 8 розділу І Закону № 3494), якими передбачається наділення роботодавців повноваженнями щодо введення обмежень (зокрема вибіркових, а тем більш не в умовах воєнного або надзвичайного стану) права працівників на збереження заробітної плати на період щорічної (основної та додаткової) відпустки.
Відповідно до законодавства щорічна відпустка надається за раніше відпрацьований час. Таким чином, заробітна плата зберігається на період дії щорічної відпустки, як частина винагороди за вже виконану працівником роботу. А відтак введення в інтересах роботодавців обмеження права працівників на отримання такої винагороди не відповідає принципам розумності та справедливості.
Поширення ж дії обмежень права працівників на збереження заробітної плати на період щорічної відпустки після припинення або скасування воєнного стану прямо суперечить вимогам Європейської конвенції з прав людини та статті 64 Конституції України, відповідно до яких окремі обмеження прав і свобод допускаються виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Крім вказаного, передбачена вказаною нормою диференціація у запровадженні обмежень за ознакою належності працівників до певної галузі вбачається дискримінаційною по відношенню до всіх працівників, які відповідно до законодавства мають право на щорічну основну відпустку тривалістю більше 24 календарних дів (зокрема, підприємств вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар’єрах і рудниках, особовому складу гірничорятувальних частин, особам віком до вісімнадцяти років), що суперечить вимогам статті 24 Конституції України, відповідно до яких не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками.
Департамент правового захисту ФПУ
