Європейська інтеграція – це не просто політичний курс, а природний шлях розвитку України, що випливає з нашої тисячолітньої приналежності до європейського цивілізаційного простору. Вибір українського народу на користь євроінтеграції ґрунтується не лише на економічній доцільності, а й на глибокому усвідомленні спільності історичних долі, культурних цінностей та соціальних ідеалів з країнами ЄС. Цей процес став особливо інтенсивним після Революції Гідності 2014 року, коли Україна остаточно визначила свій стратегічний вектор розвитку.
Підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію) того ж року започаткувало нову еру в розвитку української державності. Цей документ став не просто формальною угодою, а потужним інструментом модернізації всіх сфер суспільного життя. Особливе значення має Додаток XL до Угоди, який визначає конкретні напрямки гармонізації українського законодавства з європейським, хоча, на жаль, не включає низку ключових трудових стандартів.
Надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС у червні 2022 року стало історичною подією, яка підтвердила правильність обраного курсу. Це рішення Європейської Ради не лише політичний жест, а й визнання тих глибинних трансформацій, які відбулися в Україні попри всі виклики. Сьогодні процес адаптації національного законодавства до європейських стандартів набув особливої актуальності, ставши невід'ємною частиною нашої боротьби за місце в єдиній європейській родині.
Детальніше за посиланням.
Суєтіна К. О.,
залучений експерт Центру правової допомоги ФПУ
