27 березня 2014 р. був прийнятий Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації”, яким внесено ряд змін до законодавства, у тому числі до Кодексу законів про працю України.
У зв’язку з цим до ФПУ надходять чисельні звернення членських організацій стосовно прав та гарантій, які мають громадяни України у разі виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни.
Пропонуємо для врахування відповідне роз’яснення Держпраці України, яке було надане територіальним державним інспекціям праці в АРК, областях, містах Києві та Севастополі (лист від 04.04.2014 № 21/01/1205-14).
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров’я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 40 Закону України „Про військовий обов’язок і військову службу“ встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України „Про Збройні Сили України“, „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей“, „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“, „Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей“ та іншими законами.
Відповідно до Закону України „Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку“ мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту та підприємств, установ і організацій покладається на відповідних керівників. Посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.
Навчальні збори
Призов на навчальні збори відібраних кандидатів, за винятком випадків, коли громадянин України виступає добровольцем, здійснюється шляхом направленням повістки встановленого зразка із зазначенням дати прибуття до військкомату.
Якщо кандидат для призову на навчальні збори є військовозобов'язаним та затверджений і внесений до списку військовозобов'язаних, призваних для проходження навчальних зборів, то на першому етапі документального оформлення надається наказ про звільнення співробітника від роботи на час проходження навчальних військових зборів на підставі повістки районного (міського) військового комісаріату. Відповідно до статті 119 КЗпП і частини 11 статті 29 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" за призваними на збори військовозобов’язаними на весь період зборів, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігається робоче місце і середня заробітна плата на підприємстві, установі, організації, з якими військовозобов’язаний перебуває у трудових відносинах, незалежно від форми власності роботодавця. Такі умови та гарантії слід обов’язково зазначити у наказі, який видається у такому випадку.
Під час таких зборів середня зарплата зберігається та виплачується роботодавцем військовозобов'язаного. На підставі пункту 2 Постанови КМУ "Про порядок і розмір грошового забезпечення та заохочення військовозобов’язаних та резервістів" № 1644 від 23.11.2006 та пункту 11 Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов’язаних та резервістів, затвердженої Наказом Міноборони № 80 від 12.03.2007, такі витрати підлягають компенсації роботодавцю військовими комісаріатами. У такому разі, військовозобов’язаному, викликаному на збори, роботодавець повинен сплатити повністю всю заробітну плату за відпрацьований час, до дати його звільнення від роботи у зв’язку з такими обставинами, а також середню зарплату за перші півмісяця зборів. Під час перебування військовозобов’язаного на зборах, решта заробітної плати виплачується на загальних умовах та в терміни, встановлені на підприємстві, установі, організації.
Розрахунок середньої заробітної плати для оплати часу перебування на зборах здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують виклику на збори. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори, подають до військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов’язані, рахунки, котрі акцептуються першими відділами (відділеннями) військових комісаріатів і передаються до фінансово-господарчих відділень для оплати.
Звертаємо увагу на те, що відповідно до абзацу 2 частини 9 статті 29 Закону України „Про військовий обов’язок і військову службу“ та статті 21 Закону України „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію“ керівник підприємства за вимогою військових комісаріатів зобов'язаний забезпечити своєчасне прибуття військовозобов'язаного до визначеного пункту збору.
У разі, якщо працівник перебуває у відпустці, згідно пункту 10 Інструкції № 80, щорічна і додаткова відпустки підлягають перенесенню на інший період або продовженню у разі призову військовозобов'язаного на навчальні збори в цей час.
У кадрових документах, а саме табелі обліку робочого часу така відсутність співробітника на роботі відмічається як ІН (код 22), тобто „інше“ невідпрацьований час, передбачений законодавством (військові збори).
Підтвердженням відсутності військовозобов’язаного в участі в зборах є військовий квиток, в якому зазначається тривалість зборів, та засвідчується печаткою військової частини, який він повинен подати у кадрову службу підприємства.
Призов або вступ працівника на військову службу
Відповідно до пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України трудовий договір підлягає розірванню у разі призову або вступу працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу.
Підставою для розірвання трудового договору є повістка військового комісаріату про призов або вступ на військову службу. Зазначена норма законодавства діє у мирний час.
Вихідна допомога у разі призову або вступу працівника на військову службу не виплачується, оскільки норма щодо виплати вихідної допомоги у розмірі двох мінімальних заробітних плат визнана Конституційний судом України неконституційною (рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008), крім випадків, коли виплата такої допомоги передбачена колективним договором, який діє не підприємстві, установі, організації.
Статтею 8 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей“ за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступники на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення з військової служби.
Призов або вступ працівника на військову службу під час мобілізації
Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації“ (вступив в дію з 01.04.2014) внесені зміни до Законів України „Про військовий обов'язок і військову службу“, „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію“, „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей“.
Відповідно до статті 2 Закону України „Про військовий обов’язок і військову службу“ окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов’язку і особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим законом та іншими нормативно-правовими актами.
Початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату – для громадян, призваних на строкову військову службу, громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період або день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) – для громадян, прийнятих за контрактом, у тому числі військовозобов’язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв’язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію“ (стаття 39 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу“).
За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.
Таким чином, починаючи з 01.04.2014 громадяни, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, не підлягають звільненню, вони увільняються від роботи (звільняються від виконання посадових обов'язків) відповідно до статті 119 КЗпП України. При цьому за ними зберігається середній заробіток на період до одного року.
Додатково повідомляємо, що відповідно до статті 2 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу під час мобілізації, на особливий період до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту, на службу до органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час такої служби не припиняється.
Перехід військових частин на штати воєнного часу
Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 1 Закону України „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію“ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до статті 5 Закону України „Про збройні сили України“ трудові відносини працівників Збройних Сил України (далі - ЗСУ) регулюються законодавством про працю. Соціальний захист працівників Збройних Сил України забезпечується відповідно до законодавства про працю, про державну службу, інших нормативно-правових актів.
У разі переходу військових частин на штат воєнного часу всі працівники (цивільні), які не підлягають переведенню на відповідні посади, підлягають звільненню на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв’язку із ліквацією (скороченням) цивільних посад. При цьому, відповідно до частини четвертої статті 49-2 КЗпП України вимоги частини першої-третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, пов’язаних з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період (діє з 01.04.2014). Таким чином, звільнення працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України під час мобілізації проводиться без персонального попередження працівників не пізніше ніж за два місяці.
При звільненні працівників їм в обов’язковому порядку в день звільнення виплачуються всі належні при звільненні кошти (заробітна плата за відпрацьований час та компенсація за всі дні невикористаних відпусток (щорічної основної, щорічної додаткової, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей), а також вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Розрахунок середньої заробітної плати проводиться відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995
№ 100.
Оскільки зазначена підстава звільнення належить до категорії підстав для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40 та 41 КЗпП України), то на звільнення за цією підставою розповсюджується заборона, передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України щодо недопущення звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Департамент правового захисту апарату ФПУ
