Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України 22 жовтня 2014 року у відкритому судовому засіданні розглядався трудовий спір за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" про визнання незаконним наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У справі, яка переглядалася, судами встановлено, що з 1 липня 2011 року позивач працював в КП "НУВКГ" на посаді головного юрисконсульта.
8 листопада 2013 року працівниками КП "НУВКГ" складено акт про відсутність його з 8 години 40 хвилин до 12 години як на робочому місці, так і на території підприємства.
2 грудня 2013 року, розглянувши подання директора підприємства від 18 листопада 2013 року про надання згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани, професійна спілка працівників комунального господарства м. Ніжина відмовила в наданні такої згоди з мотивів недоведеності факту вчинення ним прогулу та відсутності об’єктивних підстав для такої відповідальності.
Однак, наказом директора від 6 грудня 2013 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за відсутність на робочому місці та на території підприємства протягом робочого дня.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 8 січня 2014 року позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 18 квітня 2014 року рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2014 року позивачу відмовлено у відкритті касаційного провадження.
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 19 травня 2014 року заявник порушував питання про скасування зазначеної ухвали із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: частини другої статті 252 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), частини шостої статті 39, частини другої статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
В обґрунтування заяви заявником додані ухвала Верховного Суду України від 12 березня 2008 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 року, від 11 квітня 2012 року та від 19 квітня 2012 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із незаконності застосування до позивача (який є головою профспілки) дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни, оскільки притягнення його до дисциплінарної відповідальності суперечить вимогам частини другої статті 252 КЗпП України та частини другої статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Одночасно суд дійшов висновку про те, що позивач, який обраний головою профспілки, не є членом виборного профспілкового органу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що відмова профспілкового комітету в наданні згоди на притягнення позивача, (який є головою цієї профспілки) до дисциплінарної відповідальності є необґрунтованою, у зв’язку із чим керівник підприємства мав право застосувати до позивача дисциплінарне стягнення без згоди виборного профспілкового органу.
Разом із тим у наданих для порівняння зазначених вище судових рішеннях у справах, які виникли з подібних правовідносин, суди дійшли висновку про те, що на підставі частини другої статті 252 КЗпП України, частини шостої статті 39 і частини другої статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" власник або уповноважений ним орган має право притягнути працівника, який є членом виборного профспілкового органу, до дисциплінарної відповідальності лише за згодою такого органу, а якщо така згода отримана не була, то лише за умови відсутності обґрунтування відмови в наданні цієї згоди, а не за обставин її неправильного обґрунтування.
Отже, існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій однієї й тієї самої норми матеріального права - частини другої статті 252 КЗпП України, частини шостої статті 39, частини другої статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила із такого.
Частина перша статті 252 КЗпП України формулює загальне положення, яке покладає на власника або уповноважений ним орган обов’язок створення для працівників підприємства, установи, організації обраних до складу виборної профспілкової організації, можливості для здійснення їхніх повноважень.
Частиною другою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і частиною другою статті 252 КЗпП України передбачено, що однією з гарантій можливості здійснення такими особами своїх повноважень є заборона притягнення їх до дисциплінарної відповідальності без попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є.
Згідно із частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.
Саме такий правовий висновок міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року.
За аналогією правило частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слід застосувати й до передбачених частиною другою статті 252 КЗпП України, частиною другою статті 41 цього Закону випадків отримання згоди профспілкового органу на притягнення працівників – членів виборних профспілкових органів до дисциплінарної відповідальності.
Як установлено судами, рішенням профспілкового комітету від 2 грудня 2013 року відмовлено в наданні згоди на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності з мотивів недоведеності факту вчинення ним прогулу та відсутності об’єктивних підстав для такої відповідальності.
За таких обставин за наявності зазначеного рішення профспілкового органу суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, неправильно застосував частину шосту статті 39, частину другу статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і частину другу статті 252 КЗпП України та дійшов помилкового висновку про наявність у власника права на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності без згоди виборного органу профспілки.
Увійшовши в обговорення правомірності обґрунтування рішення виборного профспілкового органу, суд вийшов за межі своєї компетенції та ухвалив незаконне рішення. у зв’язку із чим неправильне застосування норм матеріального права касаційним судом призвело до постановлення незаконного рішення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
Верховного Суду України
(у справі № 6-163цс14)
Відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і частини другої статті 252 КЗпП України однією з гарантій можливості здійснення працівниками підприємства, установи, організації обраних до складу виборної профспілкової організації своїх повноважень є заборона притягнення їх до дисциплінарної відповідальності без попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є.
Згідно із частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.
За аналогією правило частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слід застосувати й до передбачених частиною другою статті 252 КЗпП України, частиною другою статті 41 цього Закону випадків отримання згоди профспілкового органу на притягнення працівників – членів виборних профспілкових органів до дисциплінарної відповідальності.
Департамент правового захисту
