На засіданні Уряду 6 серпня ц.р. Прем’єр-міністром України презентовано Концепцію реформування податкової системи в Україні, якою передбачено кілька варіантів реформування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Федерація профспілок України надіслала Міндоходів (Державна фіскальна служба) свої висновки до зазначеної Концепції.
Зокрема було зазначено, що питання реформування єдиного внеску подано разом із податком із доходів фізичних осіб, об’єднані суми нарахування та утримання єдиного внеску, що є не тільки необґрунтованим, а й вносить плутанину.
За природою походження внески на соціальне страхування не є податками і не входять до складу державного бюджету, вони мають цільове страхове призначення – на відшкодування втраченого заробітку внаслідок хвороби, нещасного випадку на виробництві та в інших випадках непрацездатності. Соціальне страхування – це окрема, самостійна система і питання її функціонування потрібно розглядати окремо від податків і зборів. Відповідно до міжнародних норм, зокрема Конвенцій та Рекомендацій Міжнародної Організації Праці, управління фінансами фондів соціального страхування має здійснюватися окремо від управління державними коштами. Тому питання у цій системі необхідно розглядати комплексно, як щодо сплати єдиного внеску, так і забезпечення прав застрахованих осіб.
Основною проблемою недонадходження коштів до фондів соціального страхування є значна тінізація доходів та зайнятості. За окремими даними, біля 5 млн. громадян працює без оформлення трудових відносин. Значна частина офіційно зайнятих працівників отримує заробітну плату лише на рівні мінімальної, що свідчить про виплату певної частини заробітної плати «в конвертах».
В Україні загальний розмір єдиного внеску 40,3% (36,7% від ФОП - навантаження на роботодавця і 3,6% - на працівника) не є самим високим серед інших країн. Наприклад, в таких країнах як Франція він становить 51,4% (при чому 38,9% несе роботодавець), в Нідерландах - 55%, в Італії – 44,6%, Греції – 43,6% тощо.
Тому проблеми в Україні, і про це неодноразово заявляли і міжнародні експерти, не в системі соціального страхування, а у високих розмірах податків і зборів до Державного і місцевих бюджетів, а також у їх надто великій кількості. Тому при проведенні реформ потрібно розділити і розглядати окремо податкову систему і питання соціального страхування.
Потрібно зазначити, що в багатьох країнах держава бере активну участь у фінансуванні системи соціального страхування. Так, в Швеції частка держави у формуванні фонду від безробіття становить 40,4%, Японії – 25–30%, Франції – 34,9%, Німеччині – 21%, США – 18%. В Україні, на жаль, не передбачаються кошти з Держбюджету до фондів соціального страхування (крім Пенсійного фонду – дефіцит якого покривається за рахунок коштів державного бюджету). Хоча законодавством за окремими видами соціального страхування передбачені асигнування із Державного бюджету України - але за минулі роки такі асигнування не виділялися.
У Концепції за двома варіантами зміни розміру єдиного внеску передбачається здійснення нарахування єдиного внеску на суму мінімальної заробітної плати за ставками 37 і 41 % і відповідно 19% і 15 % - на суму заробітної плати, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати. Розмір утримання єдиного внеску із заробітної плати працівників не змінюється – 3,6%. За таких умов втрати Пенсійного фонду та фондів соціального страхування складуть 70-80 млрд. грн. (у Концепції ця сума занижена – 45,5-47,9 млрд. грн.). При цьому не вносяться пропозиції щодо джерел повного заміщення втрачених фондами страхових коштів.
Розробниками Концепції вважається, що компенсація втрачених коштів відбудеться за рахунок того, що у зв’язку із зниженням розміру єдиного внеску роботодавці вийдуть з тіні, стануть на облік і розпочнуть сплачувати єдиний внесок, що є теоретичним і не має під собою практичного підтвердження.
Різке зниження розміру єдиного внеску без визначення додаткових джерел фінансування існуючих видатків за видами соціального страхування і пенсійного забезпечення, у разі необхідності, може призвести до вкрай негативних наслідків щодо отримання громадянами пенсій, страхових виплат та соціальних послуг.
Потрібно звернути увагу на те, що свої особливості має соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань. Це пов’язано з тим, що в цій системі передбачено, як один із ефективних методів економічної зацікавленості роботодавців у зменшенні ризику виникнення нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, введення диференціації страхових тарифів в залежності від рівня професійного ризику.
Встановленням внеску на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань в єдиному розмірі для всіх підприємств і організацій перекладається відповідальність у цій сфері (у широкому розумінні) від підприємств з високим професійним ризиком на підприємства і організації з низьким професійним ризиком. Адже незрозуміло, чому організація, яка внаслідок проведених заходів з охорони праці не має нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, повинна сплачувати однаковий розмір внеску на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві як і те підприємство, де внаслідок незадовільної системи з охорони праці часто відбуваються нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання.
У цілому ідею щодо зменшення існуючого розміру єдиного соціального внеску з бази для нарахування такого внеску, що перевищує певний розмір заробітної плати, у нинішніх умовах можна розглядати. Проте, слід притримуватися основного принципу системи соціального страхування, що розміри єдиного внеску мають покривати видатки на матеріальне забезпечення та надання соціальних послуг застрахованим особам, а також на функціонування самої системи соціального страхування. У зв’язку з цим:
- зменшення розміру єдиного внеску не повинно бути значним, щоб у разі недонадходження до фондів страхових коштів, державі було не обтяжливо віднайти достатній обсяг коштів для покриття втрат;
- зменшення існуючого розміру єдиного соціального внеску з бази для нарахування такого внеску, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати, навряд чи дасть позитивний ефект. Можливо, краще було б розпочати зниження розміру єдиного внеску для бази нарахування, що перевищує три розміри мінімальної заробітної плати;
- обов’язково має бути збережено диференціацію страхових тарифів в залежності від рівня професійного ризику у системі соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- у разі, якщо протягом, наприклад, 1-2 років не буде суттєвого збільшення чисельності працюючих і зростання надходжень до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування, потрібно повернутися до раніше встановленого розміру єдиного внеску;
- до пропозицій по зменшенню розміру єдиного внеску мають бути належним чином проведені актуарні розрахунки прогнозу фінансових потоків, оцінки фінансових зобов’язань, коротко- та довгостроковий прогноз стану та стабільності системи (з урахуванням економічних і соціально-демографічних факторів), які дали б можливість глибоко проаналізувати запропоновані зміни і зробити висновок щодо запропонованого радикального реформування єдиного внеску без істотних втрат стосовно надання матеріального забезпечення і соціальних послуг застрахованим особам.
Після детального вивчення та обговорення цих розрахунків можна було б приймати відповідне рішення, яке, з одного боку, дозволило зменшити розмір єдиного внеску, а з іншого - не призвело до погіршення фінансової ситуації в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування та пенсійного забезпечення.
Управління з питань соціального страхування
та пенсійного забезпечення апарату ФПУ
