Протягом останніх двох років в Україні відбувається гостра дискусія щодо необхідності реформування державної служби зайнятості та політики зайнятості загалом. Робота над внесенням змін до вітчизняного законодавства щодо реформування політики зайнятості та діяльності ДСЗ відбувається паралельно на двох площадках – в профільному комітеті Верховної Ради та в Кабінеті Міністрів України.
Наразі сторони діалогу не досягли єдиного бачення, якими ж саме мають бути інструменти подолання безробіття, однак існує згода щодо ключових показників ефективності ринку праці (базуючись на глобальних цілях ЄС):
- 1)рівень зайнятості населення віком 20-64 років має досягти 75%;
- 2)частка учнів, що достроково покидають школу, повинна знизитися до 10%;
- 3)частка населення у віці 30-34 років, що здобула вищу освіту, має бути 40%.
На думку фахівців Мінсоцполітики, Україна має адаптувати світовий досвід та ефективні інструменти подолання безробіття, такі як:
• заохочення вітчизняних та іноземних інвестицій через спрощення дозвільних процедур, дерегуляцію ведення бізнесу, спрощене та пільгове оподаткування тощо;
• підтримка експорту та оптимізація імпорту через підвищення конкурентоздатності національних товарів та послуг;
• оптимізація на макрорівні валютного курсу;
• збільшення ресурсів, спрямованих на реалізацію ефективних на ринку праці програм та поліпшення їх ефективності;
• розвиток гнучких форм зайнятості;
• адаптація професійної освіти до потреб економіки і ринку праці через поширення дуального (інтегрованого за віссю освіта-виробництво) навчання, зовнішнього оцінювання професійних кваліфікацій тощо.
В цьому контексті модель майбутньої ДСЗ має відповідати наступним цілям:
- орієнтація на користувачів ДСЗ – безробітних, які бажають змінити роботу, та роботодавців. На першому плані проактивні методи і заходи, постійний зворотній зв’язок обох груп користувачів з ДСЗ, як важливої складової розвитку й оцінювання якості послуг;
- орієнтація на вчасну ідентифікацію проблем зайнятості та проведення упереджувальних заходів (включає послуги, що забезпечують якнайшвидші результати всім користувачам ДСЗ, протидія розкручуванню спіралі безробіття тощо);
- модернізація послуг (базуються на використанні різноманіття засобів надання послуг; самі послуги мають надаватися професіоналами, бути високоякісними, індивідуально пристосованими до роботодавців і шукачів роботи);
- створення партнерської мережі (постійні й швидкі зміни потреб користувачів ДСЗ вимагають від них ефективнішої співпраці з усіма учасниками ринку праці, які надають відповідні послуги, а також навчальними закладами, установами соціального забезпечення тощо).
Крім того, Мінсоцполітики досліджує перспективи запровадження новітніх концепцій на ринку праці, наприклад – «соціальних підприємств».
11 жовтня ц.р., під егідою міністерства відбулась презентація українського та міжнародного досвіду діяльності соціальних підприємств.
Поняття соціального підприємства є новим для України, оскільки в законодавстві немає визначення такого виду діяльності. Однак, це властиво не лише вітчизняному законодавству – такий вид бізнеса відсутній в правовому полі більшості країн світу, що, однак, не заважає їм ефективно функціонувати та приносити значну суспільну користь.
То що ж таке соціальне підприємство? Відповідно до британської практики, критеріями соціального підприємства є:
- 1.Рентабельність. Соціальне підприємство – це, перш за все, бізнес, який має приносити прибутки, або, принаймні, не бути збитковим.
- 2.Соціальні цілі такої діяльності мають бути чітко визначені та закріплені в статутних документах підприємства.
- 3.Прибуток підприємства має направлятись, в першу чергу, саме на соціальні цілі. Тобто, доходи підприємства не розподіляються між його засновниками чи власниками, а направляються на реінвестування та соціальні цілі.
Наразі немає офіційної статистики щодо чисельності підприємств в Україні, які відповідають цим критеріям. Загальна кількість оцінюється від 150 до 1000.
Під час обговорення Мінсоцполітики було запропоновано ввести поняття соціального підприємства у вітчизняне законодавство для забезпечення їх державною підтримкою, перш за все – податковими пільгами. Однак всі учасники дискусії висловили застереження щодо можливих загроз, пов’язаних із зловживаннями недобросовісних підприємців, які можуть імітувати соціальну діяльність з метою отримання преференцій.
Так само не знаходять підтримки й інші пропозиції Мінсоцполітики щодо реформування політики зайнятості в Україні. Так, профспілки рішуче не підтримали зміни до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», якими чиновники намагались значно обмежити права громадян України. Зокрема, рішучий спротив серед профспілкових фахівців викликали намагання збільшити страховий стаж для отримання допомоги по безробіттю; наміри міністерства дозволити ДСЗ відмовляти у праві на отримання допомоги безробітному, який не бажає брати участь у громадських роботах, або хоча б раз відмовився від запропонованої центром зайнятості роботи. Саме поняття підходящої роботи зазнало значних змін – після декількох місяців перебування безробітного на обліку служби зайнятості підходящою роботою мала б вважатись взагалі будь-яка робота, без врахування рівня освіти, професійних якостей та досвіду роботи.
Робота над реформуванням державної політики зайнятості та ДСЗ продовжується і профспілки й надалі будуть рішуче відстоювати трудові права та гарантії людини праці.
Департамент захисту соціально-економічних прав
