23 березня 2016 року в Міністерстві соціальної політики України відбулася міжнародна зустріч щодо положень Європейської соціальної хартії (переглянутої), до яких Україна не приєдналася при ратифікації.
Європейську соціальну хартію (переглянуту) Україна ратифікувала 21 грудня 2006 р., тобто до Ради Європи було передано відповідну ратифікаційну грамоту. При цьому Україна приєдналася до 74 з 98 пунктів документу.
Відповідно до встановленої процедури кожні п’ять років після ратифікації держави мають надавати інформацію про національне законодавство і практику його застосування щодо пунктів, до яких держава не приєдналася.
Перша зустріч у Мінсоцполітики щодо цих питань відбулася в 2011 році. За її результатами у травні 2012 року подана Перша доповідь щодо пунктів, до яких Україна не приєдналася при ратифікації.
За попередніми прогнозами, Україна може приєднатися до пп. 3 і 4 ст. 12 «Право на соціальне забезпечення» щодо докладання зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень та укладання міжнародних договорів на умовах рівності прав та збереження набутих прав (сумарний залік періодів страхування та стажу), а також до окремих пунктів ст. 19 «Право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу».
Міжнародні експерти, серед яких Марчин Вуйчик, член Європейського комітету соціальних прав Ради Європи та Лаурі Леппік, головний доповідач Европейського комітету соціальних прав Ради Європи повідомили, що при проведенні моніторингу заходів щодо опрацювання можливості поступового приєднання України до 24 пунктів Хартії, використовується два основних критерії – закріплення у законодавстві та реалізація цих норм на практиці. За їх аналізом, є норми, які закріплені у законодавстві України, проте не реалізовуються на практиці, тому в багатьох випадках Україна повинна вжити відповідних заходів. Це зумовлено як недостатністю фінансування внаслідок економічного стану держави, так і відсутністю дієвого механізму притягнення до відповідальності за порушення зазначених норм права.
Наразі продовжується виконання Плану заходів щодо Європейської соціальної хартії (переглянутої) на 2015-2019 рр., затвердженого Урядом 14 травня 2015 р. Згідно з яким передбачено опрацювання можливості поступового приєднання України до 24 пунктів Хартії, до яких Україна не приєдналася при ратифікації. Серед кроків, які вже зроблені Україною на цьому шляху, вже прийнятий 16 березня 2016 р. Закон України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення № 102». Отримано повноваження на підписання Європейського кодексу соціального забезпечення, із Секретаріатом Ради Європи узгоджується дата підписання.
Режіс Брійя, виконавчий секретар Європейського комітету соціальних прав Ради Європи зазначив, що для Європейської спільноти Хартія фактично є аналогом Конституції у соціальній сфері.
В свою чергу пан Брійя, у своєму виступі висвітлив переваги використання європейськими країнами, а особливо громадськими організаціями Додаткового протоколу до Європейської соціальної хартії, який встановлює процедуру колективних скарг.
Довідково: Додатковий протокол ЕСХ - один із інструментів, спрямованих на надання більшої ефективності захисту соціальних прав, гарантованих Хартією. Він дозволяє соціальним партнерам та неурядовим організаціям представляти колективні скарги щодо, на їх погляд, незадовільного виконання Хартії. Скарга повинна бути адресована Генеральному секретарю Ради Європи, який повідомляє про її отримання Договірну Сторону і негайно передає її до Комітету незалежних експертів.
На основі доповіді останнього Комітет міністрів Ради Європи має ухвалити резолюцію. Якщо Комітет незалежних експертів вважає, що Хартія не була дотримана, Комітет міністрів Ради Європи має ухвалити більшістю в дві третини голосів (з тих, хто голосував) рекомендацію і адресувати її зацікавленій Договірній Стороні.
Як зазначив Режіс Брійя, відповідно до ст.1 Додаткового протоколу до ЄСХ, який встановлює процедуру колективних скарг, відповідне право надається наступним організаціям:
- міжнародним організаціям роботодавців та професійних спілок;
- іншим міжнародним неурядовим організаціям, наділеним консультативним статусом при Раді Європи, які були включені у перелік, складений для цієї мети урядовим Комітетом;
- репрезентативним національним організаціям роботодавців та професійних спілок, які знаходяться під юрисдикцією Договірної Сторони, щодо якої подана скарга.
Громадські організації європейських країн, що користуються можливостями вищезазначеного Додаткового протоколу, вже визнали його переваги, наразі середня кількість скарг від однієї договірної сторони 1-2 на рік.
Тривалість розгляду колективних скарг, поданих до Європейський комітету з соціальних прав в середньому 1,5 року, натомість у Європейському Суді з прав людини справи з аналогічних питань тривають 2-3 роки.
Для покращення і прискорення розгляду колективних скарг Європейський комітету з соціальних прав зменшив кількість звітів і наразі необхідно надавати звіт один раз на рік.
Більш того, завдяки тому, що це саме колективні скарги, які об’єднані однією проблематикою і подаються громадськими організаціями, збільшується ефективність розгляду цих справ і заощаджується час.
В якості приклада пан Брійя навів справу щодо праці дітей на важких роботах (будівництво, шкідливе виробництво), яким не вистачає ані досвіду, ані коштів для подання скарги до Європейського суду з прав людини і як інструмент – це була колективна скарга до Європейського комітету.
На сьогодні, Україна не приєдналася до Додаткового протоколу до ЄСХ, який передбачає систему подання колективних скарг. В зв’язку з чим, громадські організації, які займаються захистом прав працівників, позбавлені прав безпосередньо подавати скарги на порушення Україною прав, передбачених Хартією, до Європейського комітету з соціальних прав.
Ратифікація цього Протоколу наділила б громадянське суспільство додатковими важелями впливу на рішення Уряду країни щодо попередження прийняття незаконних правових актів, тощо та надала більше інструментів захисту прав працівників.
Департамент захисту соціально-економічних прав
