Федерація профспілок України висловлює стурбованість щодо чергових спроб Мінсоцполітики підмінити реальні дії, спрямовані на реалізацію положень чинної Генеральної угоди, підвищення життєвого рівня громадян та ліквідацію бідності серед працюючих, міркуваннями щодо недоцільності їх виконання (копія листа додається).
Замість того, щоб виконати положення чинної Генеральної угоди та розробити Методику розрахунку мінімального рівня заробітної плати, який забезпечуватиме просте відтворення здатності працівника до праці та утримання непрацездатних членів його родини, Мінсоцполітики пропонує внести законодавчі зміни стосовно поняття та змісту мінімальної заробітної плати, в т.ч. щодо включення до структури мінімальної заробітної плати надбавок, доплат та інших заохочувальних виплат, зменшивши при цьому тарифну частину до 60%.
Використовуючи поняття прожиткового мінімуму, міністерство ретельно приховує той факт, що набори харчування в структурі прожиткового мінімуму не переглядалися з «голодного» 2000 року.
При цьому, запропонований Мінсоцполітики проект Методичних рекомендацій щодо визначення показника «потреби працівника та його сім’ї», який має застосовуватися сторонами соціального діалогу при визначенні розміру мінімальної заробітної плати (додаток 2), на нашу думку, потребує суттєвого доопрацювання.
Що стосується твердження Мінсоцполітики, що нормативно-правова база України з питань компенсації працівнику втрат внаслідок невчасно виплаченої заробітної плати є обґрунтованою і не потребує внесення законодавчих змін – це ще одна спроба ухилитися від реалізації положень чинної Генеральної угоди.
Профспілки вкотре вимушені констатувати, що захист трудових доходів працівників значно дискриміновано порівняно із захищеністю бізнесу та кредитних установ у разі порушення термінів за грошовими зобов’язаннями. При цьому найбільш незахищеними залишаються працівники збанкрутілих і ліквідованих підприємств у разі недостатності ліквідаційного майна.
Таким чином, Мінсоцполітики відверто ігнорує аргументи профспілкової сторони та демонструє не тільки неможливість, а й, скоріше, небажання виконувати положення чинної Генеральної угоди шляхом конструктивного соціального діалогу.
На глибоке переконання профспілок сьогодні, в умовах масштабної економічної і політичної кризи, зростання цін і введення непопулярних реформ, реальне підвищення рівня мінімальної заробітної плати та негайне повернення працівникам зарплатних боргів є більш продуктивним методом боротьби з бідністю, ніж підміна понять державних соціальних гарантій і стандартів.
Зважаючи на викладене, профспілки залишають за собою право і надалі використовувати всі форми профспілкової боротьби, дозволені законодавством, для максимального забезпечення трудових і соціальних прав та інтересів своїх членів (відповідь СПО об’єднань профспілок додається).
Департамент виробничої політики та колективно-договірного регулювання
