Наприкінці позаминулого сторіччя за прикладом заводського люду в царській Росії почали підніматися на боротьбу за свої права й представники інтелігенції. У Катеринославській губернії перші Товариства взаємодопомоги інтелігенції створили медики, гірничі інженери.
ПЕРШІ ПАРОСТКИ
У 1896 р., першими серед педагогів, об'єдналися в таку структуру і вчителі-євреї. «Матеріальне животіння, - пише перший історик профспілок Придніпров’я Г.Новополін, - створило базу для об'єднання вчителів в профспілкову організацію ... У січні 1896 р катеринославські вчителі отримали запрошення завітати на перші збори товариства. Пропозиція починалося безсмертною фразою, точно вихопленою з Салтикова (М.Салтиков-Щедрін. - прим. авт.): «З божою поміччю і з дозволу начальства», настільки характерною для того страшного часу. Основна маса членів суспільства складалася з двох груп з різними інтересами і матеріальним становищем. Власники училищ, «старі вчителі», викладачі закону божого (іудейського) в казенних гімназіях, з одного боку, а з іншого - рядове учительство - загнане, забите, голодне, з втомленими нервами. Боротьба між цими групами була неминуча. А почалася вона мало не на другий день.
Правління дало зрозуміти, що навіть не варто мріяти про розширення рамок статуту... від благодійного. Поліцейська точка зору керівників товариства (Х.Добрускіна, Шохор, Бекмана та ін.) викликала опозицію. Збори товариства вчителів почали скликатися все частіше і частіше, стали цікавішими».
Один з конфліктів виник навколо пропозиції «опозиції» про створення клубу для «розумового розвитку пролетаря-вчителя», в якому б діяли бібліотека-читальня, проводилися літературно-вокальні вечори та інші просвітницькі заходи. І боротьба закінчилася її перемогою, що послужило прикладом й для вчителів-християн.
У 1898 р. в губернії з'явилося ще одне Товариство взаємодопомоги - вчителів початкових класів, яке пережило ті ж фази розвитку, але в підсумку виявилося більше «революційним» - у відповідь на спроби його керівників - чиновників від освіти і затятих чорносотенців Колабановского і Теодоровича тримати всіх в «їжакових рукавицях».
Проте прогресивна частина Товариства активно вимагала вирішення питань про організацію бюро «по приисканию занятий», надання вчителям медичної допомоги, обстеження їхніх побутових умов (особливо – сільських педагогів, які перебували в найгіршому становищі й часто виживали лише завдяки підтримці селян), а також відкриття філій Товариства в повітах. Однак все це ігнорувалося правлінням, яке спромоглося лише на збір членських внесків і видачу мізерної грошової допомоги.
АКТИВ ВЛАШТУВАВ БУНТ
У бурхливому 1905-му, під впливом революційних подій в країні, закінчилося терпіння і у багатьох вчителів, доведених до відчаю свавіллям чиновництва. За словами великого нашого письменника І.Франка, над народним вчителем була ціла свора наглядачів «…і війт, І священник, і члени ради шкільної місцевої, і інспектор, і рада шкільна окружна, і дідич, і орендар, і жандарм, як-то кажуть, і баба, і ціла громада».
Вчителі влаштували маленький бунт на загальних зборах, скликаних правлінням на вимогу «опозиції». Там прозвучали навіть перші ще обережні «політичні» промови. Один з активістів - вчитель Малтапар заявив, що «російське життя калічило всіх і зараз настав зручний момент вчителям виступити разом з усією Росією». А інший «опозиціонер» - вчитель Поляков запропонував зборам приєднатись до нашумілої декларації 256 вчителів петербурзьких початкових училищ, які вимагали скасування самодержавства і широких реформ в галузі народної освіти, створення замість віджилих своє Товариств взаємодопомоги справжньої професійної спілки, до якої б входили всі вчителі і діячі народної освіти, що ставлять собі за мету підняття рівня народної освіти і створення доступних всьому населенню шкіл.
«Це, - як згадував Г.Новополін в своїй статті «До ювілею профспілки «Робос» (катеринославський журнал «Звезда», № 6, 1924 г.), - переповнило чашу терпіння Кіт Кітича (так за аналогією з неввічливим самодуром - героєм комедії О.Островського, називали Колабановського - прим. авт.), який зажадав, щоб вчителі не приєднувалися до антиурядових вимог, інакше він змушений буде оголосити збори незаконними і постанови його опротестувати. Загроза Колабановского викликала бурхливі протести. Колабановській грізно мовчав. Пропозицію Полякова було поставлене на балотування. Хоча приєднання до вимог петербуржців було прийнято переважною більшістю, все ж 23 людини ...утрималися, а 18 записок було подано проти. Потім пройшли вибори. Все старе чиновне правління товариства було відсторонене від влади...».
... Незважаючи на опір старого правління, нові лідери катеринославського Товариства скоро взялися за його оновлення. Вони виробили записку про становище вчителів, підняли питання про створення бібліотеки, курсів і гуртожитків для приїжджих, звернення до земств за матеріальною підтримкою, а також щодо організації екскурсій вчителів до Криму і Кавказу.
Є відомості про участь представників Катеринославської губернії в червні 1905 р. у Фінляндії (вона входила тоді до складу імперії) в Установчому з'їзді Всеросійського Союзу вчителів і діячів з народної освіти, який на той момент вже об'єднував близько 10 тис. чоловік.
ПРЕДТЕЧА
Вдалося встановити, що відділення цього Союзу діяли, крім Катеринослава, і у таких містах губернії, як Павлоград, Луганськ, Бахмут, Слов'яносербськ, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь та ін. Причому, працювали вони дуже активно.
Вже в першому номері «Вестника» (листопад 1905 р.), що видавався Союзом в Петербурзі, поряд з інформацією про програму його діяльності, вчительські страйки в столиці, тощо, йдеться й про те, що Катеринославська група Союзу різко виступила проти оголошеного владою терору стосовно активістів та спроб заміни звільнених педагогів штрейкбрехерами. Вона постановила: не допускати зайняття місць звільнених вчителів (до речі, вже згадуваних вище) Полякова (Долгінцевське залізничне училище) і Малтапара (Катеринославське училище), а також «порвати всякі зв'язки, покарати презирством, неподанням руки і іншими видами бойкоту осіб, які вирішуються зайняти ці місця».
Незабаром в 3-му номері згадуваного профспілкового видання повідомлялось про I губернський з'їзд народних вчителів - членів Всеросійського вчительського Союзу, що відбувся 20 листопада 1905 р. в Катеринославі (в приміщенні комерційного училища). В ньому взяли участь близько 200 чол. Головою з'їзду був обраний А.Н.Лісовський, помічниками – Поляків і А. Куліченко. Вітаючи зібрання, Лісовський назвав його «глибоко знаменним явищем і висловив сподівання, що від конспіративних методів роботи Союз, нарешті, зможе тепер перейти до відкритої, легальної діяльності. Його гаряче підтримали делегати Іванчина-Писарєв, Дейнега, Обухов, Бурцев, Биков та ін. Було запропоновано ширше розгорнути організаторську роботу в кожному повіті, кожному місті.
ЗНАЙШЛИ ПІДТРИМКУ І В ПРОВІНЦІЇ
...Як зазначається в книзі С.Шеремета «Школи Нікополя в ХХ столітті», на початку минулого століття в цьому місті було 15 початкових шкіл, кілька училищ і гімназій, комерційне училище. Навантаження на вчителів було значним, а зарплата мізерною. На захист педагогів виступало місцеве відділення учительського Союзу.
Це не пройшло непоміченим. В донесенні директора народних училищ губернатору від 7 січня 1906 р. йшлося про те, що в листопаді попереднього року під егідою Катеринославського відділення Союзу був скликаний учительський з'їзд, який прийняв резолюцію про приєднання всіх вчителів губернії до Всеросійського Союзу «для боротьби з урядом і повалення нинішнього державного ладу Росії». Після чого, зазначалося в цьому документі, «у всіх містах і в інших, більш значущих поселеннях губернії почалася організація відділень Спілки... І на початку грудня таке відділення з'явилося в Нікополі Катеринославського повіту, причому на чолі цього відділення були керівники місцевих училищ Іванов і Бро, вчитель народного училища Краснов, що називали себе правлінням відділення». А далі – прохання вжити заходів до припинення діяльності Нікопольського учительського Союзу та його представників. І вже через місяць, 9 лютого, як видно з рапорту губернатору повітового справника, він, дійсно, був закритий. «Мною, - доносить чиновник, - було оголошено вчителями Іванову, Краснову і Бро, щоб вони, під страхом відповідальності, не проявляли б жодних спроб відновлення цього Союзу».
У тому ж доносі директора народних училищ губернатору разом з нікопольцями фігурують і катеринославці, на яких у чиновника також «виріс великий зуб». Тому він також вимагає розгону Союзу в столиці краю, оскільки катеринославські активісти беруть участь «в організації не тільки шкільних, але й інших страйків, й взагалі багато сприяли дезорганізації місцевої середньої і нижчої школи. Ядро цього Союзу ... складали Якунін (інспектор торговельної школи), Степекова (власник приватної жіночої гімназії), Малтапар (вчитель Катеринославського однокласного залізничного училища), Самойленко (з того ж училища, вчитель), Єфремов (вчитель міського 6-класного училища ім. Пушкіна) і Біляцький (вчитель 1-го міського 6-класного училища). І тут влада також оперативно відгукнулась, заборонивши діяльність катеринославських профспілчан. Але вони аж ніяк не припинили своєї бурхливої діяльності. І навіть досягли у другій половині 1906 р. відновлення діяльності своєї організації. Активно діяли і також опинилися під катком репресій організації профспілки в Новомосковську, Бахмуті та інших містах.
Вчителі незабаром також потрапили на замітку важливому столичному діячеві, який вивчав діяльність профспілок країни і готував відповідні пропозиції для уряду щодо їх приборкання. «...В Катеринославській губернії, - писав у 1907 р. у своїй «Записці з професійного руху в імперії» чиновник МВС М. Блажчук – зареєстровано в 1906 р. 50 товариств, з яких 4 ... закриті за протиурядову діяльність ... Нелегальних товариств два: союз вчителів і союз залізничних службовців. Статути звичайного бойового характеру». Ось таку оцінку давали профспілкам царські блюстителі!
Останніми дореволюційними зборами вчительського профактиву країни став 4-й з'їзд, який відбувся в червні 1907 р. Делегатом його, за деякими даними, був і представник Катеринославщини М. С. Спірідонов. Царська охоронка напередодні цього форуму розгорнула шалену активність. З Пітера пішли вказівні циркуляри губернаторам (вони ж за посадою були і керівниками місцевого поліцейського органу) про необхідність припинення активної діяльності вчительської профспілки. Особливу увагу, зокрема, пропонувалося приділяти діяльності Союзу з організації освітніх установ. Особливо - на селі. При цьому цитувався проект резолюції того самого 4-го з'їзду, де йшлося про необхідність залучення через різні гуртки молоді до громадського та профспілкового життя. Пропонувалося також всіляко обмежувати організацію масових зборів членів Спілки. Так, за вказівкою поліції, заздалегідь були виявлені списки делегатів з'їзду, за ними встановлювалося постійне стеження і неодноразово робилися спроби, як пише у своїй роботі «Політичний розшук у Росії (1880-1917 рр.)» історик З.Перегудова, - прямого перешкоджання поїздкам делегатів профспілкових форумів до місць їх проведення.
Більш того, в 1906 р в навчальні округу прийшло найсуворіше розпорядження Ради Міністрів про те, що державні службовці не мають права бути членами політичних партій, товариств і спілок, які закликали до боротьби проти уряду. Порушників пропонувалося негайно звільняти або притягати до кримінальної відповідальності ...
Все це, звичайно, накладало відбиток до діяльність перших учительських профспілок та їх активістів.
Тому ми сьогодні повинні віддати належне громадянській мужності наших попередників - перших профспілкових лідерів, які, незважаючи ні на що, йшли на конфлікт з владою, брали участь в перших загальнодержавних профспілкових форумах і представляли там інтереси своїх організацій і своїх товаришів, закладаючи основи розвитку профспілкового руху.
Проте, на думку істориків, Всеросійський Союз вчителів, незважаючи на те, що він відображав головним чином народницькі настрої інтелігенції і був досить далеким від пролетарських профспілок, все ж зіграв важливу роль у розвитку вчительського руху і демократизації країни в цілому.
Практично припинивши свою легальну діяльність в період реакції 1909-1910 рр., вчительський Союз фактично діяв нелегально. Відродження його почалося після лютневої революції. Вже в першій половині 1917 року, як пише історик Г.Новополін, в Катеринославі знову відновили свою діяльність професійні Спілки - вчителів, залізничних вчителів, вчителів-євреїв ...
Проте з остаточним приходом до влади більшовиків весь цей багатобарвний спектр вчительських профспілкових організацій був змазаний і створена єдина Всеукраїнська профспілка працівників освіти і соціалістичної культури - Робос (Работпрос), діяльність якої проводилась під жорстким партійним контролем.
Віктор Коврига,
м. Дніпро
