Prev

 

7 жовтня профспілковий рух відзначатиме Всесвітній день дій за гідну працю. Цей день надає унікальну можливість профспілкам підтримати за­гальну програму Міжнародної організації праці «Гідна праця для всіх», що ухвалена ще 1999 року і залишається актуальною й донині. Тож буде чудо­ва нагода підбити підсумки зробленого й узгодити спільні кроки в переорієнтуванні діяльності проф­спілок відповідно до вимог ХХІ століття.

Як профспілкові організації та інші об’єднання тру­дящих планують обстоювати ідею гідної праці, з’ясовували «Профспілкові вісті».

 

КРОКИ ДО ВИСОКИХ СТАНДАРТІВ ЖИТТЯ

Якщо поцікавитися у пересічних укра­їнців, що таке принципи гідної праці, да­леко не кожен дасть вичерпну відповідь. Для переважної більшості громадян най­важливішим показником якості роботи залишається зарплата. Проте поняття гід­ної праці – це цілий комплекс характерис­тик. Свого часу вони були розроблені для аналізу ситуації на ринку праці в різних країнах світу. МОП дійшла до чіткого ро­зуміння, що насправді має означати тер­мін «гідна праця». Це кілька фундамен­тальних речей. На чільному місці – визнання та чітке дотримання прав людини у сфері праці. Далі – гідна зайнятість. Йдеться не тільки про наявність робочого місця, тут і повага до статі, себто гендер­на рівність, і виключення будь-яких про­явів дискримінації при прийомі на робо­ту й у кар’єрному зростанні. Наступний важливий момент – умови зайнятості. А це означає гідну заробітну плату, безпеч­ні умови, соціальне забезпечення.

Чому Міжнародна організація праці так переймається цими проблемами? Бо її експерти розглядають роботу як осно­вну частину життя людини з погляду присвяченого їй загального часу, соці­ ального визнання й самоповаги. Гідна праця з усією очевидністю виступає як основоположний елемент якості життя, а не лише як джерело доходу для пере­важної більшості людей.

На тлі тотального безробіття в Україні побутує думка, що варто приставати на першу-ліпшу пропозицію від роботодав­ців, бо будь-яка робота все ж краще, ніж її відсутність. Насправді треба ставити іншу мету і домагатися її реалізації. А мета полягає не лише в створенні робо­чих місць, а робочих місць прийнятної, належної якості. Що це означає на прак­тиці? Насамперед – заробітна плата, пра­ва людини, умови праці, а ще – відчуття власної значущості і задоволення від ро­боти. Робота, яка загрожує здоров’ю і жит­тю, не дає змоги матеріально забезпечити свою родину, жодним чином не претен­дує на поняття праці. Гідної – тим паче.

«Нам потрібні саме якісні, гідні робо­чі місця, а не просто більше робочих місць за будь-яку ціну», – наголошує ге­неральний секретар Профспілкового консультативного комітету Організації економічного розвитку Джон Еванс.

Українські профспілки підтримують цю тезу. Вона, по суті, є ключовою у Про­грамі гідної праці для України на 2012–2015 роки, ухваленій за підтримки МОП, і є пріоритетною у прагненні українців до кращих міжнародних стандартів. Ви­конання програми – реальний крок до за­можного суспільства, конкурентоспро­можної економіки і, врешті-решт, – ефек­тивної держави.

 

ЯК ПОДОЛАТИ БІДНІСТЬ?

Рівня гідної праці не можна досягти чи заслужити в умовах тотального зубожіння населення. Тобто основної його маси. Екс­перти підрахували, що 99% населення в поті чола працює, аби зробити ще багат­шими 1%. Прірва між багатими й бідними щороку зростає. Актуальними залиша­ються слова відомого англійського поета Персі Шеллі, які він промовив майже два століття тому: «Бідні стають все бідніши­ми, а багатші – все багатшими». Бо нині на частку 20% багатіїв планети припадає 86% світового ВВП, тоді як на таку ж частку найбідніших – усього один відсоток.

Населення планети втомилося від та­кого розподілу. Свідчення тому – масові демонстрації, що час від часу спалаху­ють у всіх куточках планети.

Негативно позначилася на рівні жит­тя трудящих і глобальна економічна криза, внаслідок якої десятки мільйонів людей втратили роботу, а близько двох­сот мільйонів опинились за межею бід­ності. Експерти навіть не беруться про­гнозувати бодай якогось покращення стану світової економіки.

Не краща ситуація і в Україні. За інфор­мацією Постійного представництва Укра­їни при відділенні ООН, за межею прожит­кового мінімуму (іншими словами – за гранню тотальної бідності) сьогодні живе кожен шостий громадянин країни. Кожна четверта сім’я, до складу якої входять пра­цюючі дорослі та діти, належить до кате­горії бідних. Тож і хапаються за будь-яку роботу як за рятівну соломинку, не розмір­ковуючи, гідна праця чи кабальна.

ФПУ постійно заявляє про стурбова­ність цими процесами. На громадських слухання, зборах, зустрічах із трудящими, у виступах по радіо чи телебаченню керів­ники Федерації профспілок України не­змінно обстоюють свою активну позицію. На практиці і ФПУ, і її членські організа­ції докладають максимум зусиль до впро­вадження в Україні принципів гідної пра­ці в повному обсязі, без будь-яких обме­жень. Адже часткове дотримання її прин­ципів так чи інакше веде до зниження якості людського потенціалу країни. Але ж українська нація – надто працелюбна й амбітна, може і повинна гідною працею забезпечити гідне життя. І для покоління нинішнього, і для прийдешнього.

Однак реалії, на жаль, дещо інші. Українець має найнижчу в Європі зарплату, найнижчу пенсію і, як наслідок, – найнижчу тривалість життя.

Списувати все на рахунок глобальної кризи – це абсурд, стверджують профспіл­кові активісти. Підвищити соціальні стандарти під силу будь-якому уряду, але за умови, що до справи долучаться всі – від урядовців до простих громадян.

Голова ФПУ Юрій Кулик перекона­ний, що подолання соціальної неспра­ведливості слід розпочинати з подолан­ня дефіциту гідної праці, а економічний і соціальний розвиток держави має буду­ватися саме на її основі. Іншої альтерна­тиви ще ніхто в світі не вигадав.

Відтак Федерація профспілок України звертається до уряду, парламенту, робо­тодавців, громадських організацій, а та­кож політичних партій із закликом об’єктивно оцінювати позитивні зміни соціально-економічного стану країни при ре­алізації пріоритетних завдань для впро­вадження принципів гідної праці в краї­ні. У пошуках непростих рішень ФПУ ви­магає при проведенні масштабних соціально-економічних реформ безумовного дотримання принципів гідної праці, ви­рішення стратегічних завдань у таких сферах, як зайнятість, соціальний захист, соціальний діалог і трудові відносини.

 

МАЛЕНЬКІ КРОКИ НА ВАГУ ЗОЛОТА

7 жовтня визначили днем «мобілізації усього світу на боротьбу за гідну працю». І незалежно від масштабів та кількості учасників цього походу, міжнародна спільнота вкотре нагадає урядам і робо­тодавцям своїх країн, що необхідно ство­рювати нову глобальну економіку, де на чільному місці буде людина гідної пра­ці. На шляху до соціальної справедли­вості навіть маленькі кроки будуть на вагу золота. Цього дня профспілкові та громадські об’єднання спільно обстою­ватимуть ідеї гідної праці. Для профспі­лок це добра нагода залучити якнайбіль­ше людей до заходів, покликаних підви­щити соціальні стандарти в майбутньо­му. А поки що – окреслити чіткі параме­три гідної праці для гідного життя.

Саме профспілки покликані допомага­ти трудящим обстоювати, а то й виборюва­ти кожне положення Програми гідної пра­ці, починаючи з так званого «прожитково­го мінімуму» і завершуючи страхуванням життя та стандартами безпеки праці.

Велика й активна робота профспілок України була б неможливою без потуж­ної підтримки з боку авторитетних між­народних інституцій, насамперед Між­народної організації праці. Програма МОП «Гідна праця для всіх» є для проф­спілкових активістів і орієнтиром, і пла­ном конкретних дій із соціально-економічного захисту людини праці. Ця про­грама, переконує керівництво ФПУ, охо­плює усі чотири елементи, необхідні для гідної праці: зайнятість, права, захист та діалог. Тож вигадувати нічого не треба, досить лише взяти на озброєння і пере­конати суспільство, що всі ці елементи слугують для створення найкращих умов для соціального розвитку.

Україна впродовж майже 20 років ак­тивно співпрацює з МОП. Ця міжнародна організація допомагає поліпшувати ситу­ацію на вітчизняному ринку праці, вказує на проблеми, які гальмують упроваджен­ня принципів гідної праці. Зокрема, нещо­давно експерти МОП звернули увагу на часті зміни в законодавстві України. Одна справа – визначити стандарти й норми, інша – ефективно застосовувати їх на практиці. Коли бракує відповідних меха­нізмів, справу важко зрушити з місця.

Однак Федерація профспілок України шукає такі механізми, своїми напрацю­ваннями готова поділитися з урядовця­ми, роботодавцями. Уся робота профспіл­кового активу України спрямована не на абстрактного, а на конкретного громадя­нина: як створити високопродуктивне ро­боче місце, зважаючи на рівень професій­ної підготовки, уподобань і можливостей людини, і при цьому забезпечити спра­ведливий рівень оплати праці. Бо тільки за таких умов можна не декларативно, а об’єктивно стверджувати, що наші спів­громадяни досконало розуміються на принципах гідної праці, володіють техні­кою впровадження її основ і готові обсто­ювати їх не тільки у Всесвітній день гід­ної праці, а протягом року й десятиліть.

 

ФЕНОМЕН «ПРАЦЮЮЧОГО БІДНОГО»

Це суто український винахід. Несправедливий розмір мі­німальної заробітної плати – одна з причин низького її рівня загалом у країні, що й спро­вокувало існування синдрому «працюючого бідного». Проти цього категорично виступають профспілки. І стверджують про не­обхідність переходу до наступаль­ної стратегії, аби в основу міні­мальної заробітної плати закласти соціальний стандарт нормального відтворення робочої сили. Міні­мальна зарплата, наголошують профспілкові лідери, має переви­щувати прожитковий мінімум для працюючої людини щонайменше втричі. За таких умов працівник зможе забезпечити себе та свою родину необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, забезпечення накопичень з майбутнім інвестуванням у житло, освіту, медичні послуги тощо.

Профспілки впритул зайнялися пи­танням вдосконалення оплати праці, бо воно є вирішальним у системі соціально-економічних відносин. І не тільки через те, що зачіпає інтереси основної частини населення, а й тому, що впливає на розвиток і майбутнє економіч­них реформ у державі.

Відтак Федерація профспілок Украї­ни рішуче виступає проти політики обмеження грошових доходів, орі­єнтації зарплати на прожитковий мі­німум, вважає його заниженим май­же на третину. Профспілки змушені констатувати, що за нинішніх умов зарплата припинила виконувати традиційні функції: відтворювальну, стимулюючу, соціальну. Усе це вкупі провокує поширення бідності серед працівників і майбутніх пенсіонерів.

Профспілкові діячі звертаються до соціальних партнерів за розумін­ням і підтримкою: визначити під­вищення заробітної плати в Украї­ні як першочергове завдання дер­жави, роботодавців і профспілок. Якщо цього не зробити зараз, краї­на дуже швидко відчує тотальну деградацію трудового потенціалу. Та якщо спільними зусиллями здійснити невідкладні заходи для підвищення зарплат не окремим категоріям працівників, а карди­нального, для легалізації зайня­тості та доходів населення, фено­мен «працюючого бідного» посту­питься іншому феномену – «гідної праці з гідною оплатою».

06.10.2013


Раїса ЧИРВА, «ПВ»